Political Carnival in the Historical Paradigms of Social Engineering

Abstract

Запорізький національний університет ПОЛІТИЧНИЙ КАРНАВАЛ В ІСТОРИЧНИХ ВИМІРАХ СОЦІАЛЬНОГО ІНЖИНІРИНГУ У статті досліджується феномен політичного карнавалу як комунікаційної технології конструювання соціальної реальності. Авторка, залучаючи широкий фактологічний матеріал 20-х рр. ХХ ст., аналізує карнавал у розрізі проблематики соціального інжинірингу. В авторській концепції свято постає потужною технологічною системою утвердження смислових модусів конкретної суспільно-політичної епохи. Дослідниця звертається до теорії народної сміхової культури М. Бахтіна і намагається визначити основні смислові акценти карнавалу в політизованому дискурсі радянських масових заходів. Авторка доходить висновку, що радянська версія карнавалу постає псевдоформатом цієї театрально-видовищної народної сублімації свободи. Радянські соціальні інженери активно використовували сугестивний потенціал народного карнавалу (маски, хореографію, музику, сатиру, гротеск, костюми), спрямовуючи його на руйнацію традиційних ціннісних орієнтацій суспільства. Дослідниця доводить, що в умовах радянської тоталітарної дійсності формат карнавалу неодноразово зазнавав концептуальної, символічної й комунікаційної трансформації. Народна культура карнавалу була знівельована більшовиками, які опікувалися створенням кардинально іншої святкової парадигми -системи, у якій позиціонувалися політичні актори та встановлювалися принципово нові норми святкової поведінки. Водночас авторка зосереджує свою увагу на аналізі специфічного формату видовищнотеатрального дійства початку 20-х рр. ХХ ст. -«живої газети», що слугувала потужним засобом радянської пропаганди. Це, безумовно, цікаве сміхове дійство творилося зусиллями акторів-аматорів, які поставали своєрідними народними провісниками політичної влади. Зазвичай «жива газета» спиралася на сатиричну інтерпретацію конкретного політичного факту й послуговувалася арсеналом «фамільярно-майданного мовлення» (М. Бахтін).