Semiotics of Social and Ethical Communication

Abstract

Постановка проблеми. Соціальні явища з точки зору їх знакової репрезентації і комунікативних перспектив функціонують як семіотична реальність суспільного життя. Соціальне життя як емоційно-рефлексивна сфера руйнує синкретичну єдність досвіду повсякденного приватного життя. Рефлексивна стратифікація суспільного дискурсу стає похідною від самого факту протистояння приватних інтересів загальному благу, протиставлення задоволення особистих потреб потребам громадського порядку, особистого бачення ідеї добра і зла загальноприйнятій моралі. Але ж зосередимось не на еволюції публічного досвіду, а на семіотиці соціально-етичного дискурсу та його складників. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Повернення до кантіанства у другій половині ХІХ ст. дало змогу побачити власне антропоцентричну базу гуманітарних наук-психічну і соціальну одночасно. Саме таким шляхом одночасно і незалежно один від одного пішли Я. Бодуен де Куртене в Росії і Ф. де Соссюр у Швейцарії. В їхніх концепціях психічне розглядається одночасно як суспільне, а суспільне завжди має форму психічного, натомість часткове, особливо конкретне психофізіологічне набуває, сенсу й значущості лише у межах цілого, системи. Система при цьому розуміється не як сукупність позитивних, матеріальних субстанцій, а як упорядкована сукупність інформаційних відношень. «Творча розробка ідей Ф. де Соссюра в другій половині ХХ століття дала змогу не тільки розглядати семіотику як науку про функціонування в суспільстві ізольованих знаків, але й продуктивно використовувати її можливості у вивченні найрізноманітніших знакових систем. Семіотика починає своє становлення як самостійна галузь наукового знання» [9, с. 326]. Одним з перших використав можливості структурно-семіотичного підходу у вивченні соціокультурних явищ К. Леві-Строс [4]. Найбільш відомими є його праці, які репрезентують теоретичні положення започаткованої ним структурної антропології. Велику увагу в своїй творчості він приділяв структурному аналізові міфів, методологічним проблемам, питанням типології та взаємодії культур. Глибокий аналіз перспектив семіотичного підходу до вивчення культури, історії та суспільства здійснили у своїх роботах А. Компаньйон [16], В. Декомб [17], У. Еко [15]. Семіотичні дослідження соціальної реальності представлені у працях учених тартусько-московської семіотичної школи. Від проблем структурної лінгвістики, розробки теоретичних та методологічних засад семіотичного підходу, структурно-семіотичного аналізу міфології, історії, від досліджень знакового та текстового матеріалу вербальних мов до аналізу локальних аспектів знакової діяльності в культурі на прикладному рівні з точки зору структурно-семіотичного аналізу, а також постановки типологічних проблем знакової діяльності в культурі-таке коло інтересів представників цієї школи (Ю.