Мета роботи: розробка критеріїв вибору хірургічної тактики для проведення лапаростомії у хворих на гострий поширений перитоніт (ГПП) для покращення результатів їх хірургічного лікування.
Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз 50 медичних карт стаціонарного хворого, померлого від ГПП. У клінічних умовах досліджено результати лікування 131 пацієнта після хірургічного лікування ГПП. В загальноприйнятий комплекс дослідження включали визначення Мангеймського індексу перитоніту, лейкоцитарного індексу інтоксикації, індексу коморбідності і ступінь операційно-анестезіологічного ризику за шкалою ASA. Крім цього, проводили вимірювання інтраабдомінального тиску за I. Kron et al. (1984), M. Cheatham et al. (1998).
Результати досліджень та їх обговорення. При проведенні ретроспективного аналізу медичних карт померлих хворих було встановлено, що інтубацію тонкої кишки (ТК) було виконано тільки в 14 % прооперованих хворих, а закінчення операції у вигляді лапаростоми було проведено в 10 (20 %) випадків. Щодо пацієнтів, результати лікування яких було досліджено в клінічних умовах, то у 18 (13,74 %) пацієнтів на ГПП під час закінчення лапаротомії було використано лапаростомію. У 13 випадках використовували цей метод під час первинного оперативного втручання, в 5 – під час проведення релапаротомії у хворих на післяопераційний перитоніт. В 7 випадках ми проводили інтубацію ТК відкритим способом за допомогою кінцевої ентеростомії після вимушеної резекції дистального відділу органа і за запропонованою методикою при неефективності закритої антеградної декомпресії у хворих на ГПП під час релапаротомії з приводу неліквідованого перитоніту. Використання запропонованого способу у хворих дало змогу зменшити кількість релапаротомій для закриття лапаростоми при сприйнятливому перебігу ГПП, що суттєво покращувало результати хірургічного лікування цих пацієнтів.