У статті синтезуються думки науковців щодо розуміння кризи, як явища, розглянуто підходи до трансформації соціальних інститутів в умовах криз та вплив індивідуальних та колективних дій, інтегрованих в діяльність соціальних інститутів, на їх трансформацію. Акцентовано увагу на тому, що процес трансформації відбувається в результаті розширення та зміцнення зав’язків між соціальними інститутами, колективними та індивідуальними діями, як внутрішніми та зовнішніми провідниками змін в кризових ситуаціях. На підставі структурно-інтеграційної моделі ілюструється як в умовах криз дані зв’язки допомагають провідникам змін спрямовувати свої дії не лише на досягнення стабільності, а й на подальший розвиток та трансформацію соціальних інститутів. Підкреслюється, що трансформація соціальних інститутів означає глибоку зміну не тільки зовнішнього, по відношенню до людини, середовища, вона передбачає також і зміну її цінностей, сприйняття, установок, яка відбувається, як показує значна кількість соціологічних досліджень, не лише під впливом екзогенних чинників, а є наслідком внутрішніх зрушень, які в свою чергу, є реакцією на кризу. Розглядаються окремі аспекти взаємодій між внутрішніми і зовнішніми провідниками змін, що призводять до трансформації соціальних інститутів, яка відбувається внаслідок пошуку шляхів подолання кризи на індивідуальному та системному рівнях. Відповідно створювані моделі розв’язання криз повинні враховувати характер взаємодій між внутрішніми і зовнішніми провідниками змін.