Мета роботи: визначення динаміки абдомінального перфузійного тиску у хворих із абдомінальним компартмент-синдромом.
Матеріали і методи. Проведено обстеження 30 пацієнтів із гострою хірургічною патологією черевної порожнини та ознаками інтраабдомінальної гіпертензії. З 30 пацієнтів 20 вижили (n = 20) та 10 померли (n = 10). Середній вік тих, що вижили – (55,1 ± 14,41562) року, померлих – (60,7 ± 16,83122) року. Розподіл чоловіків та жінок у групах 14 та 6 у групі тих, що вижили, та 4 та 6 в групі тих, що померли відповідно. Термін спостереження складав 72 год, на другу добу помер один пацієнт. Розподіл за нозологіями такий: політравма – 8 (вижили 6, померли 2), гострий деструктивний панкреатит, панкреонекроз – 8 (вижили 3, померли 5), гострий деструктивний холецистит – 1 (помер 1), кишкова непрохідність – 2 (вижив 1, помер 1), перитоніт – 4 (вижили 3, помер 1), злоякісне новоутворення товстої кишки із перфорацією – 2 (вижили 2), піддіафрагмальний абсцес – 1 (вижив 1), механічна жовтяниця – 3 (вижили 3), перфоративна виразка ДПК – 1 (вижив 1), мезентеріальний тромбоз – 1 (вижив 1).
Результати досліджень та їх обговорення. У результаті математичного аналізу не було виявлено достовірної різниці у віці пацієнтів та величині інтраабдомінального та абдомінального перфузійного тиску в перші 24 год спостереження. Однак у подальшому (з кінця першої доби) відмінності ставали достовірними та ця тенденція спостерігалася до 72 год спостереження. Летальні наслідки встановлено в пацієнтів із прогресивним зниженням абдомінального пер фузійного тиску (АПТ) незважаючи на використання інтенсивної інотропної підтримки, оптимізацію інфузійно-трансфузійної терапії, ШВЛ. Також не було виявлено достовірних різниці в використанні препаратів крові в першу добу, об’ємі інфузій та об’ємі діурезу, однак, достовірною була різниця в потребі інотропної підтримки та дозі інотропних агентів.