Аналіз Результатів Вібраційної Терапії Післяіммобілізаційних Контрактур Колінного Суглоба У Пацієнтів Із Позасуглобовими Переломами Нижніх Кінцівок

Abstract

Актуальність. Контрактура суглобів є частим ускладненням після іммобілізації кінцівки внаслідок травми. Жорстка іммобілізація колінного суглоба зазвичай не використовується, але при ушкодженні кісток нижньої кінцівки (кісток гомілки та стегнової кістки), а також ушкодженні надп’ятково-гомілкового суглоба та стопи обмежується рухливість колінного суглоба та виключається чи значно обмежується навантаження на кінцівку і, відповідно, на колінний суглоб. Отже, контрактуру колінного суглоба можна класифікувати як контрактуру невикористання, що теж є одним з варіантів післяіммобілізаційних контрактур. У роботі розглянуті результати лікування хворих з контрактурами колінного суглоба, викликаними іммобілізацією внаслідок позасуглобових травм (без ушкодження колінного суглоба) нижніх кінцівок. Мета роботи. Вивчити вплив низькочастотної вібрації на зменшення післятравматичної контрактури колінного суглоба. Матеріали та методи. Проведено вібротерапію 30 пацієнтам з контрактурами колінного суглоба, які сформувалися у результаті позасуглобових переломів кісток нижньої кінцівки та надп’ятково-гомілкового суглоба після різних термінів іммобілізації: І група (1 міс.) — 10 пацієнтів, ІІ група (2 міс.) — 12 пацієнтів, ІІІ група (5–6 міс.) — 8 хворих. Пацієнтам пропонували стандартний курс вібротерапії, тривалість якого становила 14–15 сеансів по 10 хв. Вимірювання обсягу рухів (розгинання/згинання) проводили до та після кожної процедури. Частота вібраційного впливу становила 20 Гц. Оцінювали обсяг рухів на 1, 2, 5, 10-й та останній день процедури (14–15-та доба). Результати. Вібротерапію починали проводити за умови відсутності болю, виражених поверхневих ушкоджень та набряків суглоба. При іммобілізації впродовж 1–1,5 міс. у пацієнтів сформувалося незначне обмеження розгинання, у середньому 3 ± 1°, та обмеження згинання, у середньому 89 ± 4°, при іммобілізації у 2–3 міс. розгинання становило 4 ± 2°, згинання — 83 ± 3°, при іммобілізації 5–6 міс. у пацієнтів кут розгинання обмежувався в середньому 6 ± 1°, згинання — 67 ± 4°. Після першої процедури збільшення обсягу рухів у середньому в усіх пацієнтів становило 10 %. Відзначалися втрати обсягу рухів у межах від 5 до 10 % між першими 5 процедурами та зменшилися до 3 % на кінець циклу вібраційної розробки. Результатом локальної низькочастотної розробки колінного суглоба стало збільшення обсягу рухів у колінному суглобі. У пацієнтів І групи до початку розробки був максимальний обсяг рухів — 85 ± 4°, який після процедур збільшився до 124 ± 3°, тобто на 31,2 ± 3,1 %, у ІІ групі при початковому обсягу рухів 78 ± 4° було досягнуто результат у 116 ± 5°, збільшення відбулося на 32,8 ± 3,2 %, у ІІІ групі первинно був найменший обсяг рухливості колінного суглоба — 62 ± 4°, що після курсу вібророзробки досяг 110 ± 6°, збільшення обсягу рухів відбулося на 43,7 ± 2,0 %. Висновки. Низькочастотна локальна вібраційна розробка рухів у колінному суглобі та вправи на розтягування з елементами постізометричної релаксації є прогресивним методом розробки післяіммобілізаційних контрактур, у тому числі застарілих. Дані процедури у пацієнтів з термінами іммобілізації до 2 місяців призводять до відновлення розгинання у колінному суглобі. У пацієнтів з більш тривалою іммобілізацією розгинання значно покращується, але повністю не відновлюється за стандартний курс 14 процедур, тому такі хворі потребують додаткових реабілітаційних заходів. Низькочастотна вібрація є тим механізмом, який запускає процеси відновлення та сприяє початку функціонального відновлення колінного суглоба.