Актуальність. Стабільність і конгруентність є важливими передумовами ефективного функціонування ліктьового суглоба. Ліктьовий суглоб є одним з найбільш рухливих суглобів тіла і відіграє велику роль у точному позиціонуванні верхньої кінцівки у просторі й забезпеченні координованих рухів кисті. Ліктьовий суглоб дуже вразливий і схильний до посттравматичного й післяопераційного обмеження рухів. Показання до лікування контрактур або обмеження рухів у ліктьовому суглобі відносні й залежать від оцінки пацієнтами функціонального дефіциту. Будь-яке задане обмеження рухливості може мати різні наслідки для різних людей залежно від дискомфорту й бажаного рівня активності. У роботі розглянуто вплив низькочастотної вібрації і постізометричної релаксації на контрактуру ліктьового суглоба, що виникла внаслідок тривалої іммобілізації після хірургічного втручання, пов’язаного з позасуглобовими переломами плечової, променевої і ліктьової кісток, а також виростка плечової кістки. При всіх травмах не було ушкоджень тканин суглоба. Матеріали та методи. Проаналізовано результати вібротерапії двох груп пацієнтів. І група пацієнтів — термін обмеження рухливості суглоба від 21 до 45 діб. ІІ група пацієнтів — термін обмеження рухливості ліктьового суглоба від 90 до 180 діб. Пацієнтам проводили курс вібротерапії тривалістю 14–15 сеансів по 10 хв. Вимірювання обсягу рухів (розгинання/згинання) проводили до і після кожної процедури. Частота вібраційного впливу становила 20 Гц. Результати. Для розробки іммобілізаційних контрактур ліктьового суглоба поєднали метод низькочастотного локального вібраційного впливу з вправами з елементами постізометричної релаксації. Проведений аналіз даних вібротерапії показав, що пацієнти, у яких контрактури сформувалися після короткої (до 1,5 місяця) іммобілізації, краще відповідають на вібраційну розробку, приріст розгинання становить близько 50 % від початкового рівня, обсяг згинальних рухів збільшується до 30 %. У пацієнтів з контрактурами після тривалої іммобілізації понад 3 місяці розробка йде дуже повільно, досягнуті обсяги рухів дуже далекі від нормальних. Приріст згинання/розгинання в ліктьовому суглобі не перевищує 20 %. ­Висновки. Низькочастотна локальна вібраційна розробка рухів у ліктьовому суглобі й розтягувальні вправи з елементами постізометричної релаксації є прогресивним методом розробки іммобілізаційних контрактур, у тому числі застарілих. Дані процедури в більшості випадків не приводять до нормалізації обсягу рухів, але дають поштовх до подальшого відновлення класичними методами механо- і фізіотерапії. Низькочастотна вібрація є тим механізмом, який запускає процеси відновлення, тому доцільно починати її якнайшвидше після припинення лікувальної іммобілізації. Дана робота є першою в комплексному дослідженні впливу вібрації низької частоти на відновлення іммобілізаційних контрактур.

Актуальність. Контрактура суглобів є частим ускладненням після іммобілізації кінцівки внаслідок травми. Жорстка іммобілізація колінного суглоба зазвичай не використовується, але при ушкодженні кісток нижньої кінцівки (кісток гомілки та стегнової кістки), а також ушкодженні надп’ятково-гомілкового суглоба та стопи обмежується рухливість колінного суглоба та виключається чи значно обмежується навантаження на кінцівку і, відповідно, на колінний суглоб. Отже, контрактуру колінного суглоба можна класифікувати як контрактуру невикористання, що теж є одним з варіантів післяіммобілізаційних контрактур. У роботі розглянуті результати лікування хворих з контрактурами колінного суглоба, викликаними іммобілізацією внаслідок позасуглобових травм (без ушкодження колінного суглоба) нижніх кінцівок. Мета роботи. Вивчити вплив низькочастотної вібрації на зменшення післятравматичної контрактури колінного суглоба. Матеріали та методи. Проведено вібротерапію 30 пацієнтам з контрактурами колінного суглоба, які сформувалися у результаті позасуглобових переломів кісток нижньої кінцівки та надп’ятково-гомілкового суглоба після різних термінів іммобілізації: І група (1 міс.) — 10 пацієнтів, ІІ група (2 міс.) — 12 пацієнтів, ІІІ група (5–6 міс.) — 8 хворих. Пацієнтам пропонували стандартний курс вібротерапії, тривалість якого становила 14–15 сеансів по 10 хв. Вимірювання обсягу рухів (розгинання/згинання) проводили до та після кожної процедури. Частота вібраційного впливу становила 20 Гц. Оцінювали обсяг рухів на 1, 2, 5, 10-й та останній день процедури (14–15-та доба). Результати. Вібротерапію починали проводити за умови відсутності болю, виражених поверхневих ушкоджень та набряків суглоба. При іммобілізації впродовж 1–1,5 міс. у пацієнтів сформувалося незначне обмеження розгинання, у середньому 3 ± 1°, та обмеження згинання, у середньому 89 ± 4°, при іммобілізації у 2–3 міс. розгинання становило 4 ± 2°, згинання — 83 ± 3°, при іммобілізації 5–6 міс. у пацієнтів кут розгинання обмежувався в середньому 6 ± 1°, згинання — 67 ± 4°. Після першої процедури збільшення обсягу рухів у середньому в усіх пацієнтів становило 10 %. Відзначалися втрати обсягу рухів у межах від 5 до 10 % між першими 5 процедурами та зменшилися до 3 % на кінець циклу вібраційної розробки. Результатом локальної низькочастотної розробки колінного суглоба стало збільшення обсягу рухів у колінному суглобі. У пацієнтів І групи до початку розробки був максимальний обсяг рухів — 85 ± 4°, який після процедур збільшився до 124 ± 3°, тобто на 31,2 ± 3,1 %, у ІІ групі при початковому обсягу рухів 78 ± 4° було досягнуто результат у 116 ± 5°, збільшення відбулося на 32,8 ± 3,2 %, у ІІІ групі первинно був найменший обсяг рухливості колінного суглоба — 62 ± 4°, що після курсу вібророзробки досяг 110 ± 6°, збільшення обсягу рухів відбулося на 43,7 ± 2,0 %. Висновки. Низькочастотна локальна вібраційна розробка рухів у колінному суглобі та вправи на розтягування з елементами постізометричної релаксації є прогресивним методом розробки післяіммобілізаційних контрактур, у тому числі застарілих. Дані процедури у пацієнтів з термінами іммобілізації до 2 місяців призводять до відновлення розгинання у колінному суглобі. У пацієнтів з більш тривалою іммобілізацією розгинання значно покращується, але повністю не відновлюється за стандартний курс 14 процедур, тому такі хворі потребують додаткових реабілітаційних заходів. Низькочастотна вібрація є тим механізмом, який запускає процеси відновлення та сприяє початку функціонального відновлення колінного суглоба.

Контрактури — це хронічна втрата рухливості суглобів, викликана структурними змінами в кісткових тканинах, включаючи м’язи, зв’язки та сухожилля. Вони розвиваються, коли ці зазвичай еластичні тканини заміщуються нееластичними тканинами. Найчастішою причиною контрактур є іммобілізація. Контрактура є складною клінічною проблемою, оскільки характер травми часто не корелює зі ступенем функціонального порушення, що ускладнює прогнозування ризику розвитку патології. Вивчення причинних факторів контрактури на пацієнтах не може бути поширеною клінічною практикою з певних причин, пов’язаних як з етичною стороною проблеми, так і з відсутністю часового фактора спостереження. Моделі на тваринах дозволяють вивчати патогенез захворювання та оцінювати стратегії лікування. Тим не менш, не було розроблено жодної тваринної моделі для оцінки ліктьового суглоба, що необхідно для повного вивчення та розуміння клінічних проблем, характерних для цього складного суглоба. У роботі наведені основні методи моделювання іммобілізаційних контрактур на тваринах. Існує 2 основні підходи до моделювання контрактур суглобів — травматичний та нетравматичний. Травматичні, тобто хірургічні методи фіксації за допомогою спиць, крючків, пластинок тощо, дають надійну фіксацію, але часто супроводжуються ускладненнями у вигляді набряків, запалення, інфікування зони втручання, а також заважають чистоті експерименту, коли необхідно виключити ушкодження тканин навколо суглоба. Нетравматичнї методи моделювання контрактур, тобто за допомогою виключно зовнішніх засобів фіксації, виключають деякі негативні впливи хірургічних методів, але супроводжуються недостатньою надійністю впродовж тривалого часу. Також зовнішня фіксація може викликати набряки, подразнення шкіри, інші негативні прояви. Обидва методи моделювання конт-рактур потребують постійного контролю в процесі проведення експерименту для нівелювання можливих ускладнень та запобігання їм.

Immobilization contractures are a common complication that can arise following prolonged immobilization of a joint or limb. They occur due to a combination of factors, including muscle atrophy, joint stiffness, and tissue adhesions. The aim of the study was to study the effectiveness of the experimental model of immobilization contractures in rats. The experimental study was conducted on 21 non-linear white male rats aged 6 months. We used 4-week plaster immobilization to evaluate the severity of changes in the knee joints of experimental rats. The immobilization and post-immobilization period in our study lasted 4 weeks each. Every week, the angles of extension and flexion, range of motion and severity of contracture were measured. During the period of immobilization, there was a progressive impairment of the function of the immobilized knee joints of all experimental animals. Thus, at the end of the 4th week of immobilization, the limits of flexion and extension on the immobilized limb gained high statistical significance in comparison with both the opposite intact limb and with 1st week of immobilization. In the post-immobilization period (from the 5th to the 8th week of the study), a progressive recovery of the studied indicators was observed. The indicators of extension and flexion of the limbs after immobilization were significantly differed from the initial values, but were also significantly better than the values at the end of the immobilization period. As for the range of motion, this indicator for both limbs was significantly higher than the values at 4th week of the study, but was also significantly lower than the initial values. Limitation of movements after immobilization was statistically significant both when compared with the opposite limb and when compared with baseline and 4th week of immobilization data. Experimental model of 4-weeks plaster immobilization of the knee joint allows to create a persistent pronounced limitation of movements and can be used for further study of various methods of prevention and treatment of immobilization contractures. Keywords: knee joint; immobilization contractures; experiment; rats.