Взаємозв’язок Між Діабетичним Гастропарезом І ризиком Розвитку Гіпоглікемічних Станів

Abstract

Мета дослідження — вивчити вплив моторно-евакуаторної функції (М-ЕФ) шлунка на ризик розвитку гіпоглікемічних станів у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу. Матеріали та методи. Обстежено 112 (62 чоловіки, 50 жінок віком від 35 до 76 років) хворих на ЦД 2-го типу, які залежно від виду цукрознижувальної терапії розподілені на 4 групи: група 1 — похідні сульфонілсечовини (ПСС) + метформін; група 2 — ПСС + метформін + інгібітор дипептидилпептидази-4/аналог глюкагоноподібного пептиду 1/інгібітори натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу/інгібітори α-глюкозидази; група 3 — інсулінотерапія; група 4 — інсулінотерапія + ПСС + метформін/інсулінотерапія + метформін. Для оцінки моторних властивостей шлунка використано анкетування (PAGI-SYM, GCSI) та 13С-октаноєвий дихальний тест (13С-ОДТ). Частоту виникнення й тяжкість симптомів низького вмісту цукру в крові визначено за шкалами опитувальника страху гіпоглікемій (HFS-Total). Результати. За результатами анкетування (PAGI-SYM, GCSI) і 13С-ОДТ серед досліджуваних груп хворих на ЦД 2-го типу виявлено рівномірний розподіл осіб з ознаками уповільнення М-ЕФ шлунка. При порівнянні груп хворих із симптомами брадигастрії і без них у 2,2–3,5 раза частіше фіксували гіпоглікемічні стани в пацієнтів з ознаками діабетичного гастропарезу. Виявлено кореляційну залежність між сумою балів опитувальника HFS-Total і результатами 13С-ОДТ (r = 0,54, p = 0,001), тому брадигастрія сприяє виникненню симптомів «шлункової» постпрандіальної гіпоглікемії. Висновки. Найвищий ризик розвитку гіпоглікемічних станів виявлено у хворих на діабетичний гастропарез, які для корекції вуглеводного обміну отримували інсулінотерапію. З метою запобігання виникненню постпрандіальних гіпоглікемій хворим на ЦД 2-го типу перед використанням інсулінотерапії слід визначити М-ЕФ шлунка для ранньої діагностики гастропарезу.