Вплив Спіронолактону У Складі Тривалої Комбінованої Антигіпертензивної Терапії На Добовий Профіль Артеріального Тиску Та Системне Запалення У Хворих На Резистентну Артеріальну Гіпертензію У Поєднанні З Ревматоїдним Артритом

Abstract

Актуальність нашого дослідження полягає у визначенні ефективності лікування резистентної артеріальної гіпертензії (РАГ) у хворих, які перебувають у стані постійного системного запалення, у нашому випадку - з ревматоїдним артритом (РА). Обстежено 60 пацієнтів (середній вік, 67 років ±8,0 років; 52% жінок) з РАГ у поєднанні з РА, які розділені на дві групи: основна група 1 та група порівняння 2. Хворим 1 групи до потрійної антигіпертензивної терапії додається 12,5 мг спіронолактону один раз на день із збільшенням дози через 1 місяць до 25 мг (група 1, n = 30), у групі 2 - залишено незмінне лікування – без спіронолактону (група 2, n = 30). Тривалість лікування – 12 місяців. Визначалися рівні інтерлейкіну (ІЛ)-6 та ІЛ-10 як маркери прозапального та протизапального статусів відповідно методом ELISA, проводили офісне вимірювання артеріального тиску (АТ), добове моніторування АТ (ДМАТ) упродовж 24 годин до та після терапії. Ми встановили, що спіронолактон може володіти протизапальним механізмом, що виражається у зменшенні рівня ІЛ-6 з 16,2 (2,8-40,6) пг/мл до 6,7 (3,3-10,5) пг/мл (р=0,001) та збільшенням концентрації ІЛ-10 з 8,8 (6,4-12,7) пг/мл до 11,6 (0,5-21,9) пг/мл (р=0,001). Визначено зв’язок між цитокіновим статусом та параметрами гемодинаміки, що підтверджує думку про гіпертензивний вплив ІЛ-6 та антигіпертензивний ефект ІЛ-10 (p<0,05). На тлі прийому спіронолактону у хворих, в порівнянні з особами, що його не приймали, знижувався рівень офісного САТ (з 143,0±6,4мм рт. ст. до 125,9±6,1мм рт.ст. проти 140,8±7,6 мм рт.ст. до 132,6±4,4 мм рт. ст., р<0,01) та ДАТ (з 84,4±5,1 мм рт.ст. до 72,8±4,0 мм рт.ст. проти 84,0±6,5 мм рт.ст. до 80,0±6,3 мм рт.ст., р<0,01). У хворих 1 групи покращується профіль АТ: збільшується частка осіб із найсприятливішим профілем АТ (Dippers) за рахунок зниження частки хворих із найнесприятливішим (Night-pеakers) (χ²=24,8, р<0,05), 90,0% хворих досягли цільових рівнів середньодобового САТ і 86,7% - ДАТ (χ²=22,5 і χ²=7,9, р<0,05). Зменшується «навантаження» тиском артерій та органів-мішеней (і в подальшому ризик розвитку серцево-судинних катастроф) у вигляді зменшення індексу часу гіпертензії (p<0,01), середнього АТ (p<0,05), пульсового артеріального тиску (p<0,05), середньо-гемодинамічного тиску (p<0,05) і швидкості та величини ранкового підйомі АТ (p<0,05), покращується контрольованість АТ у вигляді зменшення варіабельності АТ (p<0,05). Результати проведеного дослідження можуть бути корисними для комплексного лікування даної когорти хворих шляхом впливу як на системне запалення, так і на показники АТ. Висновки. Блокування альдостерону у хворих на РА та РАГ сприяє зменшенню виразності системного запалення, що відображається зниженням рівнів ІЛ-6, СРБ, значення індексу DAS28-СРБ, збільшенням концентрації ІЛ-10. У хворих на РА та РАГ додавання спіронолактону до стандартної потрійної терапії посилює антигіпертензивний ефект та покращює профіль АТ. Для хворих на РА та РАГ характерним є зв’язок між ступенем запалення та профілем АТ: прогіпертензивний ефект кореспондує з прозапальними агентами, антигіпертензивна дія - з «протизапальним» ІЛ-10.