У статті розглянуто нову для України практику щодо примусового відчуження транспортних засобів на оборонні потреби держави в умовах воєнного стану в осіб, які керували ними в стані чи з ознаками алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння. Проведено аналіз теоретико-правових характеристик примусового відчужування транспортних засобів, що перебувають у приватній власності осіб, за керування ними в стані сп’яніння в умовах правового режиму воєнного стану на предмет відповідності принципу законності та мотиву суспільної необхідності. Наголошено, що заходи правового режиму воєнного стану здійснюються державою не автоматично, а за необхідністю, продиктованою потребами підтримання обороноздатності країни (Збройних сил України та інших військових формувань). При цьому доведено, що практика примусового відчуження транспортних засобів в умовах воєнного стану саме в осіб, які керували ними в стані сп’янінні (правопорушення, передбачене частинами 1–4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення), у цілому не суперечить вимогам чинного вітчизняного законодавства. У статті проведено аналіз характерних рис заходів правового режиму воєнного стану, порівняно зі схожими з ними (за деякими ознаками) адміністративними стягненнями (оплатне вилучення, конфіскація). Встановлено, що примусове відчуження у «правопорушників» транспортних засобів в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану не є заходом покарання (стягнення), а відповідно, не замінює і не скасовує передбачених законом санкцій адміністративної відповідальності за ці правопорушення. Наголошено, що подібна практика обумовлена легітимною метою: вона одночасно спрямована на подолання об’єктивних проблем держави в умовах воєнного стану – вирішення потреб Збройних сил України в транспорті; запобігання правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, які здатні призвести до негативних наслідків у результаті дорожньо-транспортних пригод.