Етнопедагогічні Характеристики Моделей Шкільної Освіти Українців На Західноукраїнських Землях Наприкінці Xviii - На Початку Хх Століття

Abstract

У даній статті нами було розглянуто етнопедагогічні характеристики моделей та змісту шкільної освіти українців на західноукраїнських землях наприкінці XVIII – на початку ХХ століття, при чому визначено чотири основні етнопедагогічні індикатори розвитку шкільництва та його змісту в досліджуваний період (демографічний, соціально-економічний, етнокультурний, соціально-психологічний), і побудовано три моделі українського шкільництва в Західній Україні в першій половині ХХ століття: точково-фрагментарну (визначається фрагментарним характером створення, функціонування й розвитку українських освітніх закладів у Західній Україні в досліджуваний період; точковим характером функціонування культурно-освітніх установ і закладів, що сприяли розвитку освіти українців), лінійно-фрагментарну (визначається наявністю одного з освітніх ступенів (передовсім, мережі початкових навчальних закладів) у більш чи менш повному представленні по всій території краю, й водночас – функціонуванням окремих освітніх закладів та установ (передовсім, гімназій), що належать до інших освітніх ступенів) та ступенево-фрагментарну (позначена існуванням мережі освітніх закладів та установ усіх наявних у тогочасному суспільстві рівнів освіти (дошкільні, початкові, середні, вищі; приватні і державні освітні заклади; заклади соціальної сфери, як, наприклад, притулки для українських дітей), з одного боку, та знову-таки фрагментарним характером функціонування української мови в межах кожного з освітніх ступенів, що детермінувався наявними в регіоні соціально-політичними, економічними й соціокультурними умовами).
 Ми стверджуємо, що саме фрагментарність як основна характеристика народно-педагогічного сегмента у зазначених моделях є дуже важливим показником, оскільки за весь час свого функціонування в умовах різного типу окупації українське шкільництво не могло набути ознак завершеності, хоча й прагнуло до цього стану, запроваджуючи не лише парафіяльні шкілки й народні школи, але й вищі заклади освіти.