Захист Права На Здоров’я Через Захист Права На Життя У Практиці Європейського Суду З Прав Людини

Abstract

Незважаючи на загальн е визнання права на здоров’я і його міжнародноправову та національно-правову регламентацію, належне забезпечення права на здоров’я залишається однією з найбільш гострих й актуальних завдань сучасної юриспруденції. Дотепер не існує спеціального міжнародного універсального чи регіонального механізму захисту права на здоров’я, і такий захист стає можливим лише через захист інших прав людини. Стаття присвячена дослідженню практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка стосується порушень права на здоров’я в контексті порушення ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція). Мета статті полягає у дослідженні особливостей захисту права на здоров’я людини через захист права на життя крізь призму сучасної практики ЄСПЛ, зокрема у світлі виконання зобов’язань щодо забезпечення належної медичної допомоги, медичної недбалості, відшкодування медичних витрат, надання медичної допомоги у тюрмах. Це передбачає вивчення особливостей підходів ЄСПЛ до питань захисту права на здоров’я через захист права на життя; розкриття змісту права на здоров’я; характеристику позитивних зобов’язань держав стосовно забезпечення права на здоров’я. Розгляд питання щодо мінімального рівня охорони здоров’я згідно з Конвенцією у контексті практику ЄСПЛ щодо захисту права на життя. Певні тенденції захисту права на здоров’я у практиці ЄСПЛ нам вдалося виявити через застосування методологічних інструментів, а саме: історико-правовий метод використано при виявленні особливості еволюції розвитку права на здоров’я; порівняльно-правовий – при з’ясуванні співвідношення норм щодо захисту права на здоров’я та життя; системний метод – при дослідженні практики ЄСПЛ щодо захисту права на здоров’я та права на життя у їх взаємозв’язку. Судова практика ЄСПЛ підтверджує зобов’язання держав щодо захисту права на здоров’я і сприяння поліпшенню здоров’я громадян, проте покладає зобов’язання забезпечувати це право з огляду на принцип розумності, що передбачає необхідність докладання державами всіх можливих зусиль у межах наявних ресурсів для реалізації права на здоров’я. Держави мають зобов’язання встановлювати чіткі правила щодо практичних заходів задля ефективної реалізації права на здоров’я та навіть за нестачі ресурсів, деякі зобов’язання вимагають негайного виконання, зокрема, зобов’язання гарантувати право на здоров’я на недискримінаційній основі. Через діяльність ЄСПЛ поняття “право на здоров’я”, яке не має своєї однозначної легальної дефініції, знаходить більш конкретне визначення. Рішення ЄСПЛ визнаються у багатьох державах одним із джерел права, які, до того ж, надають можливість встановити прогалини у національному законодавстві, невідповідність деяких норм національного законодавства положенням Конвенції. Важливим для захисту права на здоров’я є створення спеціального міжнародно-правового механізму захисту такого права.