No abstract

No abstract

The peculiarities of patent protection of biotechnological inventions have been investigated as a factor of transformation of national economic and legal processes. It has been established that the conditions for obtaining of a patent for biotechnological inventions differ from the conditions of patenting in other spheres, since all biotechnology inventions directly or indirectly are the product of nature. It has been determined that the issue of the conformity of such inventions with the patentability conditions is a key issue when providing the intellectual property (IP) rights for biotechnological inventions. The invention in the field of biotechnology meets the requirements of patentability, provided that it is new, has an inventive level and is industrially suitable. It has been substantiated that the same standards of patenting of inventions in the field of biotechnology can not be applied in different legal systems, therefore corresponding decisions should be made on the basis of the national law. It has been established that the increase of applications submitted in Ukraine for biotechnology inventions during 2013-2017 has been ensured due to the inventive activity of foreign applicants. It has been also determined that the absence of special legislative regulation of relations related to biotechnology constrains the development of the biotechnological industry in Ukraine. The key role of the state system of legal protection of IP has been proved, since the introduction of effective IP management mechanisms and integrated support for innovators are one of the main factors of the determination of the possibility of affirmation in the global IP system.

Незважаючи на загальн е визнання права на здоров’я і його міжнародноправову та національно-правову регламентацію, належне забезпечення права на здоров’я залишається однією з найбільш гострих й актуальних завдань сучасної юриспруденції. Дотепер не існує спеціального міжнародного універсального чи регіонального механізму захисту права на здоров’я, і такий захист стає можливим лише через захист інших прав людини. Стаття присвячена дослідженню практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка стосується порушень права на здоров’я в контексті порушення ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція). Мета статті полягає у дослідженні особливостей захисту права на здоров’я людини через захист права на життя крізь призму сучасної практики ЄСПЛ, зокрема у світлі виконання зобов’язань щодо забезпечення належної медичної допомоги, медичної недбалості, відшкодування медичних витрат, надання медичної допомоги у тюрмах. Це передбачає вивчення особливостей підходів ЄСПЛ до питань захисту права на здоров’я через захист права на життя; розкриття змісту права на здоров’я; характеристику позитивних зобов’язань держав стосовно забезпечення права на здоров’я. Розгляд питання щодо мінімального рівня охорони здоров’я згідно з Конвенцією у контексті практику ЄСПЛ щодо захисту права на життя. Певні тенденції захисту права на здоров’я у практиці ЄСПЛ нам вдалося виявити через застосування методологічних інструментів, а саме: історико-правовий метод використано при виявленні особливості еволюції розвитку права на здоров’я; порівняльно-правовий – при з’ясуванні співвідношення норм щодо захисту права на здоров’я та життя; системний метод – при дослідженні практики ЄСПЛ щодо захисту права на здоров’я та права на життя у їх взаємозв’язку. Судова практика ЄСПЛ підтверджує зобов’язання держав щодо захисту права на здоров’я і сприяння поліпшенню здоров’я громадян, проте покладає зобов’язання забезпечувати це право з огляду на принцип розумності, що передбачає необхідність докладання державами всіх можливих зусиль у межах наявних ресурсів для реалізації права на здоров’я. Держави мають зобов’язання встановлювати чіткі правила щодо практичних заходів задля ефективної реалізації права на здоров’я та навіть за нестачі ресурсів, деякі зобов’язання вимагають негайного виконання, зокрема, зобов’язання гарантувати право на здоров’я на недискримінаційній основі. Через діяльність ЄСПЛ поняття “право на здоров’я”, яке не має своєї однозначної легальної дефініції, знаходить більш конкретне визначення. Рішення ЄСПЛ визнаються у багатьох державах одним із джерел права, які, до того ж, надають можливість встановити прогалини у національному законодавстві, невідповідність деяких норм національного законодавства положенням Конвенції. Важливим для захисту права на здоров’я є створення спеціального міжнародно-правового механізму захисту такого права.

Діями чи бездіяльністю національних судів можуть бути порушені міжнародні зобов'я­зання держави, тобто вчинене міжнародне протиправне діяння. Стаття присвячена до­слідженню питання щодо присвоєння державі поведінки судових органів влади з метою встановлення міжнародної відповідальності цієї держави. Держава несе міжнародну відпо­відальність за таку поведінку своїх судових органів: діяння, що визначаються як «відмова у правосудді» (dfeii de justice), під якою варто розуміти, по-перше, відмову судів розглядати справу або виносити рішення, по-друге, затягування винесення рішення по справі; при­йняття несправедливого рішення, яким порушуються міжнародні зобов'язання держави щодо дотримання міжнародних стандартів належного правосуддя.   International obligations of the state can be breached by actions or omissions of national courts, that is committed internationally wrongful act. The article investigates the question of attribution of conduct of judiciary to the state to establish the international responsibility of the State. The State is internationally responsible for the following conduct of the judiciary: an act defined as «denial of justice» (dfoni de justice), under which it should be understood: first, courts refuse to hear the case and render a decision, secondly, delaying a decision in the case; finding unfair decision, which violates international obligation of the State in complying with international standards of proper justice.