Концептуальні Засади Духовного Розвитку Особистості Науково-Педагогічного Працівника Закладу Вищої Освіти

Abstract

Ступінь духовної культури слугує мірилом фахової компетентності. Тільки завдяки глибинному розумінню морально-етичних засад гуманного суспільства особистість зможе обрати вірний шлях до розвитку цього суспільства. Особливу роль у моральному складнику наукової діяльності педагога-вченого посідає його ставлення до релігії. Взаємини поміж наукою й релігією непрості. Невипадково усе більшого значення науковці надають проблемі духовності фахівця, її психологічному змісту, механізмам становлення. Теперішня фахова освіта практично не забезпечує морального самовизначення особистості. В статті обґрунтовано концептуальні засади духовного розвитку особистості науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти в контексті гуманістичної парадигми освіти й науки. Окреслені у статті позиції стисло регламентуються концептуальними засадами розвитку духовності науково-педагогічних працівників, згідно з якими особистість формується на базі гуманістичних ідей сучасного суспільства, як-от: 1) цілісність розвитку особистості науково-педагогічних працівників з ціннісно-мотиваційною домінантою, яка концентрує інструментальні властивості, гармонізує всі аспекти його діяльності; 2) поєднання загального, фахового й індивідуалізованого розвитку особистості з урахуванням їх істотного впливу на розвиток індивіда; 3) формування духовної культури науково-педагогічних працівників як усвідомлення духовного виміру науково-педагогічної діяльності; 4) національна гідність вченого як складника духовної культури, що має свою історичну специфіку з неповторними, притаманними для конкретної нації рисами; 5) єдність науки та освіти, що базується на тенденціях розвитку наукової практики викладача (взаємний зв'язок досвіду наукової й педагогічної роботи; повсякчасне збагачення змісту, форм і методів наукової праці педагога та його науково-дослідної діяльності тощо); 6) урахування раннього початку розвитку, побудоване на основі первісного фахового та педагогічного досвіду та подальших змін, на які впливають освіта, життєвий і фаховий досвід людини, її самовдосконалення тощо; 7) цілепокладання фахових знань, усвідомлення, в ім'я чого їх здобувають, куди веде знання і який результат його реалізації в житті та професійній діяльності особистості.