Обґрунтування Елементів Комунікативної Моделі Системи Стратегічних Комунікацій Сил Оборони

Abstract

У статті розглянуто основі комунікативні функції системи стратегічних комунікацій Сил оборони. Наведено характеристики елементів когнітивного інформаційного простору та детерміновані чинники, які впливають на діяльності органів управління Сил оборони. Проаналізовано і узагальнено сучасні умови функціонування системи стратегічних комунікацій в контексті їх трансформації, а також виявлено ряд факторів, що створюють перешкоди на шляху створення нових комунікативних можливостей. На основі аналізу сучасних теоретико-методологічних концепцій управлінської діяльності органів військового управління досліджено питання взаємодії між можливими елементами системи стратегічних комунікацій Сил оборони. Виявлено вплив основних детермінантів, які впливають на ефективність функціонування системи стратегічних комунікацій Сил оборони. На відміну від існуючих підходів наведені складові комунікативної моделі системи стратегічних комунікацій Сил оборони відображає об’єктивну реальність процесів, які обумовлюють взаємозв’язок між можливими функціями та умовами. Комунікативні системи в сферах національної безпеки відіграють когерентну роль, яка за своїм змістом відображає вертикальні та горизонтальні взаємозв’язки системи безпеки та оборони України. Тому виникає необхідність проведення детального опису функцій систем, які задіяні для виявлення психологічного впливу на цільові аудиторії та системи, що відповідають за проведення випереджувальних заходів. Наведений опис елементів комунікативної моделі системи стратегічних комунікацій Сил оборони дозволяє реалізувати модель, яка визначає сутність комунікативних можливостей системи стратегічних комунікацій Сил оборони в інтересах реалізації протидії деструктивному психологічному впливу. Особливу увагу приділено здатності об’єктивно прогнозувати можливі наслідки та адекватно реагувати (протидіяти) на негативні процеси. Запропонований методичний підхід має універсальний характер, а тому може бути застосований при розробці аналогічних методичних засобів не лише стосовно воєнної сфери, але і до усієї соціальної системи держави або її окремих секторів в інтересах забезпечення внутрішньополітичної стабільності.