Ця стаття є продовженням розпочатої серії наукових статей у цьому журналі, присвячених розвитку, удосконаленню та гармонізації нормативно-правової бази з ядерної та радіаційної безпеки дослідницьких ядерних установок. Нормативно-правова база з ядерної та радіаційної безпеки для дослідницьких ядерних установок донедавна була досить обмеженою і застарілою, успадкованою Україною від колишнього СРСР, до того не оновлювалася протягом тривалого часу, тому вона повною мірою не відповідала сучасним міжнародним рекомендаціям щодо забезпечення безпеки такого типу ядерних установок. Найсучасніші вимоги, як-то – НП 306.2.183-2012 «Загальні положення безпеки ядерної підкритичної установки», були введені в дію в Україні в 2012 році, втім сфера їх застосування поширювалася лише на окремий тип дослідницьких ядерних установок. У 2020 році з власної ініціативи Державної інспекції ядерного регулювання України, за науково-технічної підтримки Державним підприємством «Державний науково-технічний центр з ядерної і радіаційної безпеки», розпочався новий етап оновлення та удосконалення національної нормативно-правової бази з ядерної та радіаційної безпеки для дослідницьких ядерних установок, зокрема в межах міжнародних проєктів. В основі розробки нових нормативно-правових актів з ядерної та радіаційної безпеки для дослідницьких ядерних установок лежать рекомендації Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) та референтні рівні Західноєвропейської асоціації органів регулювання ядерної безпеки (WENRA) для дослідницьких ядерних установок і реакторів. У цій статті автори наводять аналіз чинної нормативно-правової бази з ядерної та радіаційної безпеки для дослідницьких ядерних реакторів, її стан, перспективи та заходи з оновлення, включно з її гармонізацією з відповідними нормами Європейського Союзу, рекомендаціями МАГАТЕ і референтними рівнями WENRA, зокрема в межах виконання планів нормативного регулювання Державної інспекції ядерного регулювання України.