Особливості Сучасної Антибіотикотерапії При Лікуванні Бактеріального Менінгіту

Abstract

Бактеріальні інфекції центральної нервової системи (ЦНС) продовжують залишатися важливою причиною захворюваності та смертності. Бактеріальний менінгіт (БМ) визначається як запалення мозкових оболонок (м’якої та павутинної), які оточують головний та спинний мозок і утворюють субарахноїдальний простір. Відмінною рисою БМ є проникнення мікробних клітин у спинномозкову рідину. Основний терапевтичний підхід до бактеріального менінгіту включає протимікробну терапію. Патофізіологічні аспекти БМ висувають певні вимоги до антимікробної терапії, оскільки інфекції субарахноїдального простору швидко спричиняють руйнування мозкової тканини. Тому лікування необхідно розпочинати якомога раніше, позаяк у субарахноїдальному просторі відсутні ефективні захисні механізми. Однак при БМ очікування підтвердження діагнозу та встановлення чутливості бактеріальних чинників лабораторними тестами може призвести до затримки початку прийому адекватного антибіотика. Тоді як раннє призначення антибіотиків на підставі клінічної підозри (емпіричне лікування) може запобігти затримці у лікуванні і, як наслідок, смерті та інвалідності. Крім того, емпіричний вибір протимікробних препаратів, заснований на прогнозуванні найбільш ймовірного збудника, є все більш складним у теперішній час через проблеми зі стійкістю до протимікробних препаратів. Однак сучасні дані свідчать про те, що при підозрі на БМ до отримання результатів спинномозкової рідини, необхідно внутрішньовенне введення антибіотиків. Встановлено, що трьома основними патогенами, які викликають БМ, є Streptococcus pneumoniae (SP), Haemophilus influenzae типу b (Hib) і Neisseria meningitidis (NM), тому емпірична терапія може включати ванкоміцин, цефалоспорин розширеного спектра дії та ампіцилін.