Стаття присвячена дослідженню соціально-економічного впливу лікувально-реабілітаційного туризму на регіональний розвиток в умовах війни. Методологічну основу дослідження становлять методи збирання та порівняння інформації, а також аналізу, синтезу та узагальнення. Зазначено, що туристична галузь не лише забезпечує фінансову підтримку країни, що є надзвичайно важливим у період війни, а й може бути ефективним способом фізичної та психологічної реабілітації громадян, які потерпають від фізичних травм, стресу та напруження, пов’язаних з війною. Вже сьогодні програми реабілітації для військових та психологічної адаптації громадян із окупованих територій набувають суспільної важливості, і їх актуальність постійно зростає. Зазначено також, що сьогодні більшість традиційних видів туризму переживають стадію занепаду. Разом із тим, в реаліях нашого часу стає очевидною необхідність переосмислення стратегій розвитку туризму. Подолання кризових викликів вимагає новаторських підходів, і саме тут важливою стає роль лікувально-реабілітаційного туризму. В умовах війни цей напрямок не лише може сприяти відновленню фізичного та ментального здоров’я людей, які постраждали від наслідків жорстокої війни, а й фінансово забезпечити підтримку туристичної галузі. Зауважено, що лікувально-реабілітаційний туризм відкриває перспективи для забезпечення високоякісної медичної допомоги, психотерапії, фізичної терапії та соціальної підтримки, сприяючи відновленню та соціальній реінтеграції осіб, що пережили війну, і покращенню якості їхнього життя. У висновку зазначено, що соціально-економічний вплив лікувально-реабілітаційного туризму на регіональний розвиток в умовах війни необхідно розглядати як стратегічний інструмент відновлення та утримання стабільності в країні загалом та регіонах зокрема. Цей вид туризму може стати не лише джерелом економічного зростання, а й ключовим фактором у забезпеченні інтегрованого підходу до соціальної реабілітації та покращення якості життя населення країни.