Охорона Громадського Здоров'я Як Об'єкт Державного Управління. Державна Політика У Сфері Боротьби З Туберкульозом: Світовий Досвід

Abstract

У статті розглянуто світовий досвід державної політики у сфері боротьби з туберкульозом. Підкреслено неузгодженість проблеми громадського здоров’я в культурі суспільства. Показано, що істотним відображенням соціальної значущості здоров’я в його індивідуальних і соціальних планах є взаємозв’язок здоров’я з соціально-трудовими можливостями людини, з положенням окремих соціальних груп в структурі суспільного виробництва.
 Обґрунтовано, що у сучасному суспільстві розвиток таких цінностей, як охорона здоров’я та збереження здоров’я, далеко не однаковий для різних груп і верств населення. Це значною мірою залежить від положення індивідів і груп в тій чи іншій системі соціальної нерівності. Доведено, що здоров’я служить серйозною основою для виявлення і самоідентифікації людей в системі соціальної нерівності і, отже, передумовою їх соціальних взаємодій, соціальної згуртованості або роз’єднаності, а крім того, істотним фактором соціально-психологічного клімату соціальних груп і суспільства взагалі.
 На думку авторів, у разі пріоритетності громадського здоров’я в контексті його соціальної обумовленості на рівні населення і спільності якісно змінюється шкала відповідальності соціальних суб’єктів. При цьому державноуправлінський дискурс може ставити дуже актуальні завдання, серед яких: соціальні механізми вироблення політичних рішень у сфері громадського здоров’я, типологія і ефективність різних політичних систем – організацій, держав в плані збереження здоров’я населення, соціальна і політична відповідальність держави та провідних суб’єктів політичного життя за збереження, ефективну охорону здоров’я населення як фундаментального потенціалу соціальних груп, нації, країни в цілому, теоретична модель (концепція) та ефективність соціальної політики держави з точки зору взаємозв’язку окремих напрямів цієї політики (охорона здоров’я, соціальний захист населення, освіта тощо).

Детермінанти Розвитку Державного Регулювання Системи Перинатальної Допомоги В Сучасній Україні

“…Методи та інформаційна база дослідження. Інформаційними джерелами дослідження є наукові розробки з організаційно-управлінських, медичних, соціальних, фінансових та інших аспектів надання перинтальних послуг [14], медична регулятивна документація, питання менеджменту закладів охорони здоров'я [12,16,18], медичної та соціальних сфер, проблеми доступу до медичної допомоги в умовах війни [7], нормативне врегулювання стандартів та протоколів надання медичних послуг [4,6,13] та інші. Опрацювання такого широкого кола різнопланових інформаційних джерел потребує певних методів дослідження, зокрема: робота з базами наукових статей та електронними бібліотеками, аналіз, порівняльний аналіз, оброблення мета-даних та відомостей про стан перинатальної допомоги на окупованих територіях на офіційних веб-ресурсах органів влади, метод проблемного пошуку, ранжування, контентаналіз тощо.…”

“…Рік повномасштабного вторгнення дає змогу Україні вже робити певні висновки, але комплексні дослідження ще попереду. Більшість сучасних досліджень сфокусовано на загальних тенденціях формування державної політики у сфері охорони здоров'я та змінах у ній через війну (М. Співак, Є. Бородін, Л. Моісеєва та інші [12]), проблемам розвитку публічного управління у галузі охорони здоров'я (О. Сидорчук, С. Крук, І. Семчук [16], Г. Кукель, В. Роледерс [17], В. Прасол [15], Н. Калашник [4] та ін.). Дослідження названих науковців розкривають питання публічного управління системою охорони здоров'я з позицій системних змін, впровадження інновацій, змін в управлінні охороною здоров'я у період кризи, соціально-економічних аспектів трансформацій у системі охорони здоров'я тощо.…”

“…Перинатальна допомога спрямована на забезпечення благополуччя вагітних жінок і новонароджених, і якщо ці сфери будуть визначені як важливі (актуальні, пріоритетні) напрями захисту громадського здоров'я, уряд може визначити пріоритетність розробки нормативних актів і політики для їх вирішення. Охорона громадського здоров'я як об'єкт державного управління передбачає доказовість (моніторинг найпроблемніших груп населення та найбільших проблем для певного суспільства) [12]. Для України вкрай важливим є визнання розвитку системи перинатальних послуг пріоритетним напрямом.…”