Порівняльно-Правові Дослідження: Прагматичний Контекст

Abstract

Порівняльно-правові дослідження зайняли відповідну нішу у вітчизняному доктринальному вивченні, узагальненнях та апробаціях. Утім, особливої уваги представників правової науки і юридичної практики в сучасних умовах потребують прагматичні функції порівняльного правознавства. Певну цікавість у цьому контексті становлять порівняльні практики оптимізації прийняття нормативно-правових актів, а також особливості нормопроектувальної діяльності. Однак нині ці аспекти порівняльно-правових напрацювань недостатньо окреслені змістовно. Метою статті є аналіз порівняльно-правових досліджень у контексті реалізації їх прагматичних завдань і функцій. Віддаючи належне доктринальним напрацюванням у сфері порівняльного правознавства, видається необхідним закцентувати увагу на практичній значущості порівняльно-правових досліджень як необхідної умови сучасного правового розвитку. Прагматичні функції порівняльного правознавства (функція сприяння законотворчості, функція забезпечення належного тлумачення законодавства, функція сприяння правозастосовній практиці, інтеграційна функція, функція правової аналітики) заслуговують на спеціальну увагу й вивчення під різними кутами зору, хоча сьогодні у пріоритеті, на нашу думку, саме порівняльне “законознавство” та підзаконна нормотворчість, тобто напрями в сфері ефективності законодавства й нормопроектувальної діяльності. Увага акцентована на положенні, що напрям наукових узагальнень “порівняльне правознавство” і метод порівняння, що застосовується у галузевих дисциплінах, не є “опонуючими категоріями”. Зроблено висновок, що серед прагматичних функцій порівняльно-пошукових досліджень функція правової аналітики займає особливе місце, оскільки багато прорахунків у сучасних умовах пов’язані саме з відсутністю аналітичних напрацю-вань, прогностичних висновків, методик “попереднього оцінювання”, наслідків тих чи інших процесів у сфері законотворення, нормопроектування, юридичної техніки (контекст вивчення зарубіжного досвіду). Обґрунтовується необхідність вивчення законодавчого процесу в різних країнах, оскільки останній характеризується певними особливостями, що зумовлені, перш за все, історичними умовами розвитку конкретної держави, структурою парламентів, певними традиціями та звичаями, специфікою конституційно-правового регулювання. Підкреслена нагальність не тільки вивчення особливостей зарубіжних нормопроектувальних систем (Бельгії, Нідерландів, Латвії, Канади тощо), а й розповсюдження цього досвіду у вітчизняних наукових центрах та закладах вищої освіти з метою напрацювання власних аналогових взірців щодо удосконалення нормопроектувальної діяльності.