Правила Застосування Практики Європейського Суду З Прав Людини

Abstract

Роман Сабодаш, канд. юрид. наук, доцент, доцент кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка ПРАВИЛА ЗАСТОСУВАННЯ ПРАКТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ Ця стаття присвячена дослідженню проблеми застосування практики Європейського суду з прав людини. Не заглиблюючись у цій роботі в проблеми статусу самих рішень Європейського суду з прав людини, відзначимо, що національні суди активно застосовують практику Страсбурзького Суду. Проте, на жаль, вимушені констатувати, що ні Міністерство юстиції України, ні Верховний Суд, ні Конституційний Суд України (а у цього суду було принаймні два шанси для цього), ні суди загальної юрисдикції не сформулювали критерії, яким чином необхідно застосовувати практику Європейського суду з прав людини. З метою вирішення поставлених завдань автор досліджує «класичні» методи пошуку ratio decedendi у теорії stare decisis. А також приділено окрему увагу питанням субсидіарного характеру практики Європейського суду з прав людини, значенню автономного тлумачення Конвенції Європейським судом з прав людини та обов'язку національних судових органів розвивати Конвенцію разом зі Страсбурзьким судом. У результаті дослідження автор робить висновок, що ні метод проф. Гудгарта, ні метод проф. Вембо, ні інші «класичні» методи застосування і визначення ratio decidendi із теорії stare decisis не можуть бути «сліпо» застосовані до практики Європейського суду з прав людини, оскільки: 1) відмова у задоволенні скарги ще не означає звільнення національних судів від обов'язку розвивати зміст прав, гарантованих Конвенцією разом із Судом; 2) автономне тлумачення термінів Конвенції не означає зміну змісту інституту, що має аналогічну назву у національному праві, а лише означає, що до інститутів, що мають зміст, подібний до досліджуваного перед судом, мають бути застосовані правила Конвенції; 3) будь-яке задоволення скарги має стати для національних судів підставою для зміни своєї правозастосовної практики. При цьому у кожному разі застосування практики Європейського суду з прав людини судам належить використовувати у сукупності методи проф. Гудгарта та проф. Вембо у їх сукупності та враховувати особливості, висловлені нами у попередньому пункті, оскільки національному суду належить виключити випадки нерелевантного застосування практики Страсбурзького Суду. Ключові слова: ЄСПЛ, stare decisis, субсидіарність, автономне тлумачення.

Disclosure of information on ultimate beneficial owners: from theory to practice

“…(2) формальний критерій: пряме або опосередковане (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов'язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній осіб. [5] Це визначення було детально розроблене з урахуванням міжнародних стандартів та кращих практик у сфері боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, тероризмом та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення. Визначення забезпечує збалансований підхід до визначення контролю та вирішального впливу, що дає змогу точно встановити особу, яка здійснює фактичний контроль над юридичною особою.…”