Преоксигенация: Терминология, Физиологические Основы, Техники Проведения, Методики Повышения Эффективности, Особенности У Критических Пациентов, Возможные Риски

Abstract

Преоксигенация является широко распространенным приемом перед индукцией в анестезию и интубацией трахеи, предназначенным для увеличения запасов кислорода в организме и, таким образом, замедления начала десатурации гемоглобина во время апноэ. Показателями эффективности преоксигенации являются увеличение фракции альвеолярного кислорода, увеличение напряжения кислорода в артериальной крови и снижение фракции альвеолярного азота. Конечная точка максимальной преоксигенации — концентрация кислорода в конце выдоха 90 % или концентрация азота в конце выдоха 5 %. Для проведения преоксигенации используются две техники: по дыхательному объему и путем глубоких вдохов. Существуют различные методики для улучшения эффекта преоксигенации. Они включают поднятие головы, апнойную диффузную оксигенацию, использование постоянного положительного давления/положительного давления конца выдоха, двухуровневое положительное давление в дыхательных путях и трансназальную увлажненную быструю инсуффляцию. Преоксигенация с высоким риском включает таких пациентов, как беременные женщины, пациенты, страдающие ожирением, дети, лица пожилого возраста, пациенты с сопутствующими легочными заболеваниями, пациенты на большой высоте. Потенциальные риски преоксигенации включают отсроченное определение пищеводной интубации, абсорбционный ателектаз, продукцию частиц активного кислорода и нежелательные гемодинамические эффекты. Так как преоксигенация по времени не продолжительна, гемодинамические эффекты и накопление частиц активного кислорода незначительны. Абсорбционный ателектаз является следствием преоксигенации. Для снижения риска возникновения абсорбционного ателектаза во время преоксигенации предложено два подхода: умеренное снижение фракции кислорода до 0,8 и использование рекрутмент-маневров, таких как постоянное положительное давление, положительное давление конца выдоха и/или маневры с жизненной емкостью легких. Хотя незначительное давление фракции кислорода уменьшает риск ателектазирования, это происходит за счет снижения кислородного резерва. Техника преоксигенации должна использоваться правильно, с мониторированием концентрации кислорода в конце выдоха. Анестезиолог должен быть ознакомлен с различными методиками проведения преоксигенации, выбирая наиболее подходящую.

Неинвазивная Респираторная CPAP-подготовка Пациентов С Ожирением Перед лапароскопическими Операциями

“…Проведення анестезії пацієнтам з ожирінням може супроводжуватись безліччю труднощів для анестезіолога, які в подальшому можуть обумовити ускладнення. Слід мати на увазі, що частота складних інтубацій є значно вищою в даної групи пацієнтів та нерідко сам процес забезпечення прохідності дихальних шляхів вимагає довшого часу [1,7]. Анатомічно та фізіологічно пацієнти з ожирінням відрізняються від пацієнтів із нормальною вагою [5,7].…”

“…Слід мати на увазі, що частота складних інтубацій є значно вищою в даної групи пацієнтів та нерідко сам процес забезпечення прохідності дихальних шляхів вимагає довшого часу [1,7]. Анатомічно та фізіологічно пацієнти з ожирінням відрізняються від пацієнтів із нормальною вагою [5,7]. Знижена функціональна залишкова ємність легень супроводжується зниженням дихальних об'ємів та ростом загального опору дихальних шляхів, що приводить до вкорочення видиху та формування ауто-ПТКВ [7].…”

“…Анатомічно та фізіологічно пацієнти з ожирінням відрізняються від пацієнтів із нормальною вагою [5,7]. Знижена функціональна залишкова ємність легень супроводжується зниженням дихальних об'ємів та ростом загального опору дихальних шляхів, що приводить до вкорочення видиху та формування ауто-ПТКВ [7]. Ці зміни обумовлюють суттєве зниження резервів кисню в легенях, а також його підвищене споживання.…”

“…Ці зміни обумовлюють суттєве зниження резервів кисню в легенях, а також його підвищене споживання. Загальний тораколегеневий комплаєнс вагомо знижений, а проведення лапароскопічних операцій при підвищеному внутрішньочеревному тиску призводить до погіршення вентиляції базальних відділів легень, що посилює виникнення ателектазів [7,10]. Згідно з клінічними дослідженнями [6], при використанні преоксигенації протягом 3-5 хв час, необхідний для зниження SaО 2 до 90 % під час апное, був значно знижений у пацієнтів з ожирінням.…”

Ключевые Аспекты Лечения Тяжелой Негоспитальной Вирусно-Бактериальной Пневмонии

“…Одразу після переводу у ВАІТ ми налагодили пацієнту неінвазивну ШВЛ, що тривала 24 години, проте виявилась абсолютно неефективною, незважаючи на добру співпрацю пацієнта. На сьогодні немає чітких рекомендацій щодо ефективності NIV у разі тяжкої вірусної пневмонії [1,4,7]. Стан пацієнта за час її проведення не покращився.…”