Псевдотиреоїдна Дисфункція В Клінічній Практиці: Як Уникнути Діагностичних Помилок

Abstract

У клінічній практиці часто доводиться зустрічатися з аномальними результатами дослідження тиреоїдної функції без яких-небудь даних щодо наявності захворювань щитоподібної залози (ЩЗ) або порушень її регуляторної ланки. Це є причиною діагностичних помилок, насамперед гіпердіагностики тиреоїдної патології і, як наслідок, необґрунтованого призначення тиреоїдних або антитиреоїдних препаратів. У літературі такі зміни називають по-різному: «синдром нетиреоїдних захворювань», «синдром еутиреоїдної патології», «синдром позатиреоїдної дисфункції», «синдром псевдотиреоїдної дисфункції» тощо [1-4]. Останнє визначення, на нашу думку, найбільш повно відображає весь спектр порушень показників тиреоїдного гомеостазу, зумовлених різноманітними ендо-та екзогенними чинниками. Необхідно чітко усвідомлювати різницю понять тиреоїдної і псевдотиреоїдної дисфункції. Тиреоїдна дисфункція-це патологічний стан, що виникає внаслідок порушення синтезу тиреоїдних гормонів ЩЗ або їх дії на периферичні тканини. Під псевдотиреоїдною дисфункцією розуміють відхилення показників вмісту сироваткових тиреоїдних гормонів внаслідок периферичних змін їх метаболізму та/або транспорту на тлі відсутності супутньої патології ЩЗ, гіпофіза та/або гіпоталамуса.