Роль Системного Запалення В Патогенезі Та Прогресуванні Неалкогольної Жирової Хвороби Печінки В Дітей

Abstract

Актуальність. Прогресування неалкогольної жирової хвороби печінки відбувається в генетично схильних індивідуумів унаслідок розвитку системної й локальної запальної відповіді в паренхімі печінки, щільно асоційованої з формуванням інсулінорезистентності. Існуючі дані демонструють, що в пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки спостерігаються високі рівні сироваткових запальних маркерів. Мета: встановити взаємозв’язки між показниками ліпідного спектра, інсулінорезистентності, антропометричними даними, показниками системного запалення та ступенем стеатозу печінки в дітей з неалкогольною жировою хворобою печінки; оцінити роль фактора некрозу пухлини альфа (TNF-α), інтерлейкіну-6 (IL-6), інтерлейкіну-10 (IL-10) у прогресуванні неалкогольної жирової хвороби печінки в дітей. Матеріали та методи. Під спостереженням перебували 34 дитини віком від 6 до 17 років. Визначення наявності й ступеня стеатозу печінки здійснено за допомогою апарату FibroScan® 502-touch із дослідженням контрольованого параметра ультразвукового згасання (САР). Розподіл за групами відбувся за показником САР: контрольну групу (S0) становив 21 пацієнт без стеатозу печінки (61,8 %), групу S1 — 4 пацієнти з 1-м ступенем стеатозу (11,8 %), групу S2 — 4 пацієнти з 2-м ступенем стеатозу (11,8 %), групу S3 — 5 пацієнтів із 3-м ступенем стеатозу (14,8 %). Усім пацієнтам виконано антропометричні виміри, загальний аналіз крові з визначенням швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), рівня лейкоцитів із підрахунком лейкоцитарної формули. Кількісне визначення концентрації IL-6, IL-10, TNF-α, рівня інсуліну крові в сироватці крові проводили імуноферментним методом. У сироватці крові визначали вміст загального холестерину, тригліцеридів (ТГ), холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) з подальшим розрахунком вмісту ліпопротеїнів низької та дуже низької щільності (ЛПДНЩ), коефіцієнту атерогенності. Результати. Ожиріння та надмірна вага спостерігались у 100 % дітей груп S1, S2, S3 та 47,6 % хворих без стеатозу (р < 0,05). Виявлено, що група S3 характеризувалась підвищеними середніми рівнями лейкоцитів (7,13 ± 0,51 Г/л) та ШОЕ (15,50 ± 4,04 мм/год) порівняно з групою S0 (5,34 ± 1,17 Г/л та 10,19 ± 7,74 мм/год відповідно, р < 0,05). При дослідженні показників вуглеводного обміну встановлено, що рівень інсуліну в досліджуваних групах зі стеатозом був вірогідно підвищений відповідно до зростання ступеня стеатозу у хворих: у групі S0 — у 1,3 раза, у групі S1 — у 2,4 раза, у групі S2 — у 2,8 раза і у S3 групі — в 6,3 раза порівняно з контролем. Показник ШОЕ мав позитивну кореляцію з рівнем інсуліну (r = 0,90, p < 0,05) та індексом НОМА (r = 0,57, p < 0,05). Рівень ТГ (r = 1,0, p < 0,05) та ЛПДНЩ (r = 0,8, p = 0,04) сироватки крові позитивно корелював з рівнем інсуліну; рівень ЛПВЩ, у свою чергу, мав негативну кореляцію з даним показником (r = –0,7, p < 0,05). Максимальний рівень TNF-α спостерігався в групі S3 (1,8 ± 0,8 пг/мл), що вірогідно відрізняло її від групи S0 та інших груп зі стеатозом. Рівень IL-6 прогресивно збільшувався зі зростанням ступеня стеатозу, сягаючи максимальних значень у групі S3 (р < 0,05): так, у групі S0 середній рівень становив 1,2 ± 0,2 пг/мл, S1 — 1,55 ± 0,30 пг/мл, S2 — 4,8 ± 0,5 пг/мл, S3 — 6,1 ± 0,5 пг/мл. Рівні протизапального цитокіну IL-10 змінювались неоднозначно: мінімальним рівень цього показника був у групі S1, що вірогідно відрізняло її від групи S0. Концентрація IL-10 сягала максимальних значень у групі S2 (9,5 ± 1,1 пг/мл) й критично знижувалась у хворих групи S3. Висновки. Неалкогольна жирова хвороба печінки в дітей проявляється дисбалансом про- та протизапальних цитокінів зі зростанням IL-6, TNF-α та зменшенням IL-10 при наростанні ступеня жирової інфільтрації печінки на фоні прогресування дисліпідемії та збільшення рівня інсулінорезистентності.