Суб’єкт Колабораційної Діяльності (Теоретико-Прикладний Аналіз)

Abstract

Статтю присвячено поліваріантності тлумачення норми про колабораційну діяльність у частині суб’єктного складу. Наведено аргументи на користь визнання громадянина України суб’єктом колабораційної діяльності (чч. 4, 6 ст. 111-1 Кримінального кодексу України), що відповідатиме цілям прийняття відповідних змін до кримінального закону та потребам правозастосування. Наголошено, що характеристика суб’єктного складу колабораційної діяльності є неповною без врахування його додаткових рис при: впровадженні стандартів освіти держави-агресора (ч. 3); провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором (ч. 4); зайнятті в незаконних органах влади посад, пов’язаних із виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, а також посад у незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території (чч. 5, 7 ст. 111-1 КК України). Обґрунтовано, що обов’язковою ознакою спеціального суб’єкта (ч. 4 ст. 111-1 КК) виступатиме державна реєстрація факту провадження ним господарської діяльності, незалежно від того, де і за яких умов вона відбувається. Обстоюється думка, що відповідальність за зайняття посад у незаконних судових і правоохоронних органах повинна передбачати наявність у суб’єкта відповідних організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій. У протилежному випадку суспільна небезпечність такої протиправної поведінки (визначена санкцією) не буде співвідноситися із її характером (змістом) та наслідками. Останні, хоча і виведені за межі ч. 7 ст. 111-1 КК, перебувають у безпосередньому взаємозв’язку зі здійсненням правосуддя чи наданням правоохоронних послуг.