Територіальне Самоврядування Республіки Польща Як Складник Європейської Регіональної Стратегії

Abstract

Мета статті полягає у з’ясуванні особливостей впливу євроінтеграційних процесів на систему місцевого (територіального) самоврядування Республіки Польща. З переходом Польщі до побудови капіталістичних відносин поступово виникла потреба в оптимізації її самоврядних структур із врахуванням особливостей діяльності місцевих органів влади в Західній Європі. У статті досліджено основні напрями демократизації локальних самоврядних інституцій Польської Республіки та новітні досягнення європейської регіональної стратегії. Виокремлено основні негативні фактори, що мають суттєвий вплив на економічні, соціальні та територіальні засоби згуртованості. З’ясовано, що польська система регіонального розвитку нині недостатньо дозволяє реалізовувати національні та регіональні стратегії розвитку, оскільки вона надмірно зосереджена на освоєнні європейських коштів та на виконанні вказівок і рекомендацій Європейського Союзу. Така слабкість польської регіональної політики може створювати труднощі у визначенні інших національних і регіональних пріоритетів у сфері розвитку. Визначено, що для ефективної реалізації регіональної політики польським посадовцям доцільно першочергово зробити повну реконструкцію системи державних фінансів у такий спосіб, щоб центральна та місцева влада отримала власні кошти й інвестиційні фонди, адже дотація з боку ЄС закінчиться у 2020 р. Недоліком включення місцевого (територіального) самоврядування Республіки Польща до євроінтеграційного процесу є те, що реформування фінансової системи Польщі майже не дозволило провести децентралізацію державних коштів для збільшення доходів на місцях. Наголошено, що регіоналізація і децентралізація є важливими передумовами економічної конкуренції між окремими населеними пунктами і регіонами. Така конкуренція в українських реаліях могла б стати оптимальною базою для подальшого економічного розвитку держави та зміцнити її позиції в умовах міжнародної конкуренції. На підставі з’ясованих особливостей зроблено висновок про те, що не вирівнювання диспропорцій між регіонами є основою для політики регіональної єдності, а саме усунення факторів, що зумовлюють таку нерівність.