Інформаційна Складова Як Ключовий Аспект Гібридної Війни

Abstract

Стаття присвячена дослідженню ключової сфери гібридного російсько-українського протистояння – інформаційній складовій. Визначаються основні фази російської агресії. Акцентується увага, що активній фазі російської агресії передувала стратегічна інформаційна операція в основі якої була покладена доктрина «русского мира» та «м’яка сила». З наближенням підписання Україною Угоди про асоціацію у Вільнюсі в листопаді 2013 року, початком Євромайдану у грудні 2013 року стратегічна інформаційна операція переростає в стратегію «керованої нестабільності» та запроваджується спеціальна диверсійна операція як її складова, націлена на руйнацію державних структур України, опираючись на внутрішні резерви в українському суспільстві. Визначаються основні механізми впливу на владні структури. Зосереджується увага, що безпосередньо напередодні вторгнення на територію Криму здійснювався масований інформаційно-психологічний вплив на місцеве населення, військовослужбовців ЗСУ, правоохоронні органи тощо. Наголошується на взятті під контроль українського медіа-простору. Вказується, що в інформаційному просторі на Донбасі на початковому етапі російського військового вторгнення використовувалось кліше «Південний Схід», яке з 2017 року зміщується в бік «Новоросії», а згодом в конструкти «ЛНР-ДНР», що реально спрацювали, ідеологічну основу складають радянські стандарти та ідеї «русского мира», просувається ідея особливої донбаської ідентичності та її зв’язок з Росією.

Використання Інформаційно-Психологічної Зброї В Умовах Російсько-Української Війни

“…Українські дослідники аналізуюють події безпосередньо у процесі гібридного та повномасштабного військового протистояння з Росією. Заслуговують на увагу роботи О. Барни (Barna, 2019), М. Гетьманчука (Hetmanchuk, 2017), В. Головченка (Holovchenko & Doroshko, 2016); М. Дорошка (Doroshko, 2017;Doroshko & Baliuk, 2018), В. Горбуліної (Horbulina, 2015(Horbulina, , 2017, О. Звездової, О. Вакалюка (Zvezdova & Vakaliuk, 2022), Н. Кравченко (Kravchenko, 2022), В. Лизанчук (Lyzanchuk, 2019), Є. Магди (Mahda, 2015), Ю. Офіцинського (Ofitsynskyi, 2018), Г. Перепелиці (Perepelytsia, 2015).…”