No abstract

Спінальні дизрафії є важливою причиною статико-локомоторних порушень у дітей. Залежно від рівня ураження спинного мозку виникає різний ступінь паралічу чи парезу нижніх кінцівок, порушення функції тазових органів, деформації кінцівок і хребта, що значною мірою впливає на якість життя дитини та її можливість до пересування та обслуговування. Мета: залежно від рівня функціональної недостатності нижніх кінцівок оцінити здатність до пересування хворих із наслідками відкритих форм спінальних дизрафій. Матеріали та методи. Матеріал дослідження становили 81 пацієнт віком від 5 до 21 року (середній вік 8 років 10 місяців): у 69 пацієнтів спостерігався парапарез нижніх кінцівок, у 12 — монопарез. Визначення рівня нейросегментарного ураження спинного мозку проводилося згідно з класифікацією Sharrard`s (1964) у модифікації Bartonek et al. (1999). Здатність до пересування оцінювали за класифікацією Hoffer et al. (1973). Результати та обговорення. Всіх хворих, включених у дослідження, розподілено відповідно до рівня функціональної м’язової сили на 5 клінічних груп із визначеним рівнем функціональної м’язової сили за класифікацією Sharrard’s (1964) у модифікації Bartonek et al. (1999), проведено оцінку фактичного ступеня пересування хворих за Hoffer (1973). Порівняння отриманого фактичного ступеня пересування до теоретично очікуваного ступеня пересування пацієнтів показало, що діти з однаковим рівнем функціональної недостатності нижніх кінцівок не завжди досягають очікуваного ступеня пересування, а залежно від впливу супутніх факторів, таких як інтелектуальний (розумовий) рівень дитини, прогресування гідроцефалії, ожиріння, тяжкість ортопедичної патології, наявність спастичності та інші, можуть досягати як вищого, так і гіршого ступеня пересування. Висновки. Рівень нейросегментарного ураження спинного мозку, що визначає рівень м’язової функції нижніх кінцівок, є важливим фактором у здатності до пересування хворих із наслідками спінальних дизрафій. Пацієнти з однаковим рівнем втрати м’язової функції не завжди досягають очікуваного рівня пересування.

Актуальність. Гнучка плоска стопа є одним із найчастіших скелетних порушень у дітей та підлітків. Провідними хірургами при корекції плоско-вальгусної деформації стоп застосовується методика підтаранного артроерезу, проте відсутні повідомлення про використання даної методики в пацієнтів дитячого віку з гіпермобільністю суглобів на фоні дисплазії сполучної тканини. Матеріали та методи. В основу роботи покладений аналіз результатів хірургічного лікування 8 пацієнтів (16 стоп) із гнучкою плоско-вальгусною деформацією стоп на тлі дисплазії сполучної тканини віком від 6 до 14 років (чоловічої статі — 7 осіб, жіночої — 1). Діагностика дисплазії сполучної тканини виконувалася за допомогою критерію Брайтона, ступінь гіпермобільності суглобів визначався за шкалою Бейтона. На передньо-задній рентгенограмі визначали таранно-п’ятковий кут, на боковій — таранно-п’ятковий кут, кут інклінації п’яткової кістки та тало-метатарзальний кут до та після хірургічного лікування. Оцінку результатів хірургічного лікування проводили за шкалою AOFAS (Американська асоціація хірургів стопи та гомілково-ступневого суглоба) для заднього відділу стопи. Виконаний статистичний аналіз. Результати. Усі пацієнти скаржилися на болі в стопах після навантаження. Дисплазія сполучної тканини у всіх пацієнтів діагностована та підтверджена великими та малими критеріями Брайтона. Гіпермобільність суглобів діагностована за бальною шкалою Бейтона: у 1 пацієнта констатовано 8 балів, у 5 (48 %) — 7, у 2 (42 %) — 6, що свідчить про наявність тяжкого ступеня гіпермобільності суглобів. На підставі аналізу рентгенометричних показників стопи до та після проведеного хірургічного лікування, а саме виконання артроерезу стоп встановлено статистично вірогідне покращання показників тало-метатарзального кута (р < 1,01 E–10), показника п’яткової інклінації (р < 3,39 E–11) та таранно-п’яткового кута (р < 4,05893E–11) після проведеного хірургічного лікування. Відмінний результат за шкалою AOFAS був відмічений у 2 пацієнтів (25 %), добрий — у 6 (75 %). Висновки. Підтаранний артроерез при лікуванні гнучкої симптоматичної плоско-вальгусної деформації стоп у дітей на тлі дисплазії сполучної тканини дозволяє проводити ефективну її корекцію, досягати стійкого ефекту стосовно больового синдрому та покращувати функцію ходьби.

No abstract

No abstract