The purpose of the article is a comprehensive study of the participation of teacher Volodymyr Andrushko in the struggle of the Ukrainian people against the Soviet occupation regime during the mid-1940s -early 1990s. The basis of the source base is the documents of the Sectoral State Archives of the Security Service of Ukraine (SSA SBU), the memoirs of V. Andrushko himself and other members of the dissident movement. The methodological basis of the article is the principles of objectivity, historicism, comprehensiveness, continuity, as well as a set of general scientific and special historical methods. The scientific novelty of the research lies in the fact that this problem has not yet become the subject of a full-fledged study in modern Ukrainian historiography. The author concludes that the key factors that influenced the formation of the nationalist worldview of V. Andrushko were upbringing in a family of patriots and reading Ukrainian historical and literary literature. During his confrontation with the Soviet occupation regime, he remained a convinced supporter of the idea of reviving of an independent Ukrainian state. The teacher acted within the framework of the national liberation paradigm of the Ukrainian national movement, clearly considering the Soviet regime on the territory of Ukraine as an occupation. Volodymyr Andrushko adhered to the tactics of solitary resistance, using as the main methods of struggle the distribution of leaflets and posters, the hanging of blue and yellow flags, and the spread of national ideas orally. He was twice arrested for anti-Soviet activity and subjected to judicial repression under political articles; spent a total of almost 11 years in prison and exile. The teacher managed to personally participate in the processes of the fall of the Soviet empire and the revival of Ukrainian statehood, to carry his patriotic views and convictions, love for Ukraine throughout his life.

The purpose of the article is a comprehensive analysis of the peculiarities of the use of private prevention methods by employees of the State Security Committee (KGB) against Ukrainian dissidents in the 1970s. The source base of the article is based on declassified materials of the Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine (SSA SSU), as well as manuals for the training of KGB employees. The methodological basis of the article is the principles of objectivity, historicism, comprehensiveness, continuity, as well as a set of general scientific and special historical methods. The scientific novelty of the research lies in the fact that this problem has not yet become the subject of a full-fledged study in modern Ukrainian historiography. The author concludes that private prevention in the 1970s was one of the most common methods of the KGB's struggle against representatives of the Ukrainian national movement. The scale of covert preventive work was much greater than the scale of judicial repression. Its main tasks were the prevention and cessation of active actions by dissidents, provoking a split in the movement environment, compromising its participants. The key methods of private prevention, which were used against Ukrainian dissidents in the framework of the "Block" case, include the use of KGB agents and proxies, the establishment of operational contact between KGB employees and objects of development, leaning towards "repentant" statements in the mass media, the announcement of an official warning. The preventive methods of the KGB, which were marked by special insidiousness, largely contributed to the weakening of the dissident environment in the 1970s, the withdrawal of a significant number of dissidents from active anti-regime activities. However, they never managed to completely suppress the Ukrainian national movement, which was eventually revived during the period of perestroika.

Метою статті є аналіз реакції радянського режиму на відновлення журналу “Український вісник”, ходу та етапів репресивних акцій проти його видавців; виокремлення основних методів, які використовувалися Комітетом державної безпеки (КДБ) задля припинення виходу самвидавного часопису. Методологія. Методологічною основою статті є принципи об’єктивності, всебічності, наступності, історизму. У роботі використано методи аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, ретроспективний, типології, порівняння та зіставлення інформації з різних джерел. Наукова новизна зумовлена введенням до наукового обігу комплексу маловідомих документів Галузевого державного архіву Служби безпеки України, які дозволяють розкрити основні етапи та хід репресивної політики радянського режиму проти членів редакції відновленого самвидавного часопису “Український вісник” у середині – другій половині 1970-х рр. У статті вперше здійснено комплексний аналіз основних методів та заходів КДБ в організації репресій проти творців останніх номерів журналу. Висновки. Відновлення видання часопису “Український вісник” Степаном Хмарою, Олесем Шевченком та Віталієм Шевченком у 1974 – 1975 рр. було свідченням продовження активності середовища шістдесятницького правозахисту після “генерального погрому” 1972 р. та викликало негативну реакцію радянського керівництва. Виявлення членів редакції журналу та розправа над ними стала одним із ключових завдань Комітету державної безпеки при Раді Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки в середині – другій половині 1970-х рр. При цьому було застосовано широкий комплекс неофіційних, позасудових методів: використання агентури, служби “зовнішнього спостереження”, негласні обшуки, прослуховування помешкань, таємна читка кореспонденції, “профілактичні” заходи та ін. Процес розправи розпочався із спочатку малоуспішних намагань вийти на слід редакції журналу (1974 – 1975), продовжився у ході оперативної роботи із її учасниками в рамках справи “Блок” (1975 – 1978), завершився відкриттям спеціальної справи під назвою “Видавці” (1978) та відкритими судовими репресіями проти С. Хмари, О. Шевченка та В. Шевченка (1980). У ході розслідування вже у 1975 р. вдалося успішно заблокувати передачу № 9 “Українського вісника” за кордон та припинити спроби створення наступних номерів журналу. Проте застосування судових репресій проти редакції журналу було відкладено на роки передовсім через вміле використання дисидентами тактики конспірації. Зрештою, жорсткі вироки проти членів редакції відновленого “Українського вісника” засвідчили репресивну сутність радянського режиму та стали частиною масштабної репресивної кампанії проти українського дисидентського руху на рубежі 1970 – 1980-х рр., спрямованої на повне його придушення.

Паска Б. Новорічні колядування як складова боротьби українських дисидентів за розвиток... and expanding the dissident environment itself. Government pressure with the participation of police officers and the State Security Committee (KGB) on the organizers and participants of caroling intensified from the end of the 1960s and reached its peak after the "general pogrom" of the Ukrainian intelligentsia in 1972Ukrainian intelligentsia in -1973 In the end, the authorities managed to marginalize the dissident caroling.

The purpose of the article is a comprehensive analysis of commemoration of the participants of the Ukrainian revolution of the beginning of the 20th century as a form of resistance to the Soviet regime in the 1960s and 1970s. The basis of the source base of the research are the documents of the Sectoral State Archives of the Security Service of Ukraine (SSA SSU) and the materials of the self-published dissident journal "Ukrainian Herald". The methodological basis of the article is the principles of objectivity, historicism, comprehensiveness, continuity, as well as a set of general scientific and special historical methods. The scientific novelty of the research lies in the fact that this problem has not yet become the subject of a full-fledged study in modern Ukrainian historiography. The author concludes that commemoration of the soldiers of the Legion of Ukrainian Sich Riflemen (USS), the Ukrainian Galician Army (UHA) and other participants of the Ukrainian Revolution, the arrangement and preservation of their graves in the 1960s and 1970s became one of the forms of resistance to the Soviet regime and was actively supported by the participants of the dissident movement. Pre-Soviet and foreign historical literature, which was distributed among dissidents, played a significant role in preserving the public memory of the events of the Ukrainian Revolution and its participants. The key place of commemoration of the fighters for Ukrainian statehood was the military memorial at Yanivskyi cemetery in Lviv; it was also possible to record separate cases of guarding the graves of participants of the Ukrainian revolution in Ivano-Frankivsk and Horodok