The article is devoted to the study and definition of the subjective composition of ecological constitutionalism. It is proved that ecological constitutionalism is actually a new type of general constitutionalism, it is closely related to the phenomenology of the "ecological state", and based on its nomenological identification, its teleological dominant is the rule of law in the field of environmental protection.It is argued that the formation of ecological constitutionalism as a new type of general constitutionalism determines the formation and development of the elemental composition of specialized legal relations, including the subjective composition of this phenomenology.It is argued that the theoretical aspects of both the ecological state and environmental constitutionalism are at the stage of doctrinal development and appropriate support. Therefore, the structural composition and identification features of the latter, as a new phenomenology of constitutional law (subjectobject composition, content, forms of manifestation and implementation, etc.), are only in the state of formation and development. It is for this reason that the issue of their identification is so contradictory and complicated that only the current stage of doctrinal understanding, awareness, comprehension, and recognition can be said to have been reached. And this despite the fact that international and local (national) legal systems, as well as the relevant chronological retrospective, have already discovered the necessary constitutional, legislative, and normative-legal regimentation and regulation for environmental legal relations.It is pointed out that the international community of states deals with the regimentation and regulation of the most important areas and issues of international cooperation and legal regulation between states, borrowing them at the national level as new objects of international. As a result, the international community of states, represented by its bodies, draws a predicative and subjective conclusion based on a systematic analysis of government actions in the field of environmental protection and preservation as well as international institutions' actions in the specialized field: a) on the emergence, formation and further development of the phenomenology of ecological constitutionalism; b) on the formation of its subject-object composition; c) on the formation of its institutional structure; d) on the main directions of the formation of this phenomenological phenomenon; d) on the prospects for its development and improvement.It is concluded that in a broad (conceptual and subjective) sense, the subjective composition of environmental constitutionalism can be defined as similar to the subjective composition of general constitutionalism, as its 56

No abstract

No abstract

The article is devoted to the study of the phenomenology of environmental constitutionalism in terms of the influence of local communities on environmental human rights, providing them with new content and local content in the global environmental crisis, constitutionalization of legal systems and the formation of global constitutionalism. The opinion is substantiated that the formation of the constitutional and legal level of environmental human rights is evidence of the state’s recognition of its natural rights through further constitutional legalization, which is especially important in the global environmental crisis. Increasing the level and scope of sufficient quality, proper and optimal constitutional and legal regulation of environmental rights is a reliable guarantee and demonstration of readiness of man, society, state and the entire international community to function sustainably in the new difficult conditions of human existence. It is emphasized that environmental rights, which have a constitutional and normative level, are in fact accompanied by significant meta-legal and quasi-legal phenomena that form the basis of everyday life of a particular person, building, so to speak, the philosophical state of everyday life. The human life cycle takes place at the local level of the society within the territorial community as a territorial human community that exists in the context of local self-government. The author notes that environmental constitutionalism is seen as a complex multilevel, multidimensional, teleological and normatively determined phenomenon at the intersection of national constitutional law, general international law, international human rights law and general environmental law (national and international). It has a direct connection with the person, his groups and groups operating in the relevant territory of a particular state, carrying out its life cycle. That is why territorial communities play a fundamental role in its formation and definition. It is concluded that the above provisions allow us to assert about the phenomenology of environmental constitutionalism that, by and large, it acts as a complex multilevel, multidimensional, teleological and normatively determined phenomenon at the junction of national constitutional law, general international law, human rights law and general environmental law (national and international). They transformed into the object of normative legal identification, historical and legal contextualization and pragmatic axiology from the level of phenomenology and the object of purely applied the scientific and doctrinal level. Because it has a direct connection with the person, his groups and collectives functioning in the corresponding territory of the concrete state, carrying out the life cycle, and territorial communities play in its formation and definition a fundamental role.

Визначаючи феноменологію екологічного конституціоналізму, доходимо висновку про існування складного дихотомічного організаційно-процесуального ланцюжка «економіка як об’єктивний прояв соціального життя людини, включаючи її біологічне існування – довкілля» / «навколишнє природне середовище – життя людини та існування соціуму». У характерологічному розумінні такий ланцюжок: по-перше, володіє екзистенційною змістовністю; по-друге – демонструє основоположний і прямий зв'язок найважливіших напрямів людської діяльності з довкіллям; по-третє, напряму ставить питання виживання людства, в тому числі й через правовий статус членів територіальних людських спільнот, в залежність від фактичного стану навколишнього природного середовища; по-четверте, формує глибоку та динамічну детермінацію діяльності людини через призму охорони та захисту довкілля, актуалізуючи створення таким чином захисної екологічної системи, заснованої на екологічному правопорядку; по-п’яте, вирішення останньої задачі напряму пов’язане зі складними процесами нормотворчості, що об’єктивно повинні проходити в межах державно організованого соціуму з ініціативи його членів – громадян держави, створюваних ними інституцій громадянського суспільства та при активній підтримці органів публічної влади; по-шосте, такі важливі кроки з формування національного масиву екологічного законодавства, що легітимізують екологічні права людини, детермінуючи залежність від останніх всіх інших прав і свобод людини, а також введення таких прав в коло конституційних цінностей у підсумку, – в обов’язковому порядку повинні знайти своє відображення в національному конституціоналізмі. Мета статті: узагальнити й дослідити еволюцію доктринальних питань детермінації формування та семантичного визначення екологічного конституціоналізму. Наукова новизна полягає у виявленні тенденцій доктринального супроводження і забезпечення феноменології екологічного конституціоналізму та його семантичного наповнення і розуміння. Методологічну основу становить сукупність філософських, загальнонаукових та спеціально-правових методів, включаючи діалектичний, історичний, логіко-семантичний, структурно-функціональний та метод герменевтики. Висновки. В онтологічному розумінні екологічний конституціоналізм у контекстуальному і функціональному розумінні виглядає як відповідний екологічний правопорядок: А) у його історичному, – з фіксацією на ретроспективу, але з перспективою на майбутнє людської цивілізації; Б) у теоретичному – з рефлексією на новітні доктринальні розробки, охоплюючі багатофакторні і багатомірні тенденції розвитку цивілізації у її людинорозмірних параметрах; В) у праксеологічному вимірах – з акцентуацією на модифікацію екологічної політики держав і міжнародного співтовариства відповідно до найкращих зразків індивідуально-групових та індивідуально-колективних екологічних габітусів (зразків екологічної практики) людини та детермінованих ними нормативно-екологічних атитюдів (нормативних установок), що визначали її діяльнісно-поведінкові настанови в екологічній сфері. Проблема правопорядку в екологічній сфері не тільки набуває важливого характеру серед інших елементів цілісної системи правопорядку в суспільстві, вона виступає своєрідним провісником екологічного конституціоналізму, що є визначальним і для існування загального конституціоналізму як основоположної характеристики правового розвитку й державно організованого суспільства, і людської цивілізації в межах міжнародного співтовариства держав. При цьому необхідно розуміти, що предметно-об’єктним ядром екологічного правопорядку виступають екологічні права людини в органічній єдності та взаємозв’язку із системним комплексом її конституційних прав і свобод, – саме вони й є тим «містком», що з’єднує екологічний правопорядок з екологічним конституціоналізмом – і це аргументовано доводиться основними методологічними настановами такого діалектичного зв’язку. Можна констатувати, що у семантичному розумінні і визначенні феноменологія екологічного конституціоналізму: а) носить синтетичний та інтеграційний характер, б) має суттєве національне та міжнародне значення, в) визначається на доктринальному рівні, але володіє екзистенційно-важливими праксеологічними характеристиками, г) за своїм значенням може бути віднесена до кола конституційних цінностей; ґ) спрмована на розуміння складної і суперечливої проблематики, що у парадигмальному значенні, з одного боку, суттєво обмежує права держав та міжнародного співтовариства на бездумне, неконтрольоване та безсистемне розпорядження об’єктами оточуючого природного середовища, а з іншого боку – визнає принцип верховенства права у сфері екологічних правовідносин, в яких людина володіє природними та невід’ємними правами щодо користуванням довкіллям, іманентною частиною якого вона є, і д) саме людина володіє беззаперечними правами перед правами держави та інших суб’єктів національного і міжнародного права у нормативному визнанні, легалізації і судовому захисті таких прав, е) для чого на рівні держав та міжнародного співтовариства створено необхідні нормативні та правозахисні механізми.