Globally, 69.6 million individuals were infected with hepatitis C virus (HCV) infection in 2016. Of the six major HCV genotypes (GT), the most predominant one is GT1, worldwide. The prevalence of HCV in Central Asia, which includes most of the Commonwealth of Independent States (CIS), has been estimated to be 5.8% of the total global burden. The predominant genotype in the CIS and Ukraine regions has been reported to be GT1, followed by GT3. Inadequate HCV epidemiological data, multiple socio-economic barriers, and the lack of region-specific guidelines have impeded the optimal management of HCV infection in this region. In this regard, a panel of regional experts in the field of hepatology convened to discuss and provide recommendations on the diagnosis, treatment, and pre-, on-, and posttreatment assessment of chronic HCV infection and to ensure the optimal use of cost-effective antiviral regimens in the region. A comprehensive evaluation of the literature along with expert recommendations for the management of GT1-GT6 HCV infection with the antiviral agents available in the region has been provided in this review. This consensus document will help guide clinical decision-making during the management of HCV infection, further optimizing treatment outcomes in these regions.

Better convenience and tolerability and sustained therapeutic concentrations might improve interferon (IFN) treatment for chronic hepatitis C virus (HCV) infection. In an open-label, randomized study, controlled release free (chemically unmodified) recombinant human IFN-α(2b) in poly(ether-ester) microspheres (CR-rhIFN-α(2b)), was injected at doses of 160, 320, 480 or 640 μg every 2 weeks for 12 weeks with concomitant weight-based oral ribavirin in 32 treatment-naïve patients with chronic HCV genotype 1. Treatment was well tolerated, with 31 patients (97%) successfully completing the study. Full doses of CR-rhIFN-α(2b) were administered on 96% of scheduled occasions. Flu-like symptoms were generally mild and brief. Injection site reactions developed in 13 patients (41%), and neutropenia occurred in six of eight patients receiving 640 μg. In the 320, 480 and 640 μg groups, 62-75% of patients achieved a ≥2 log(10) HCV RNA reduction by 4 weeks and 88-100% by 12 weeks. For those groups, the pooled median time to ≥2 log(10) reduction was 11 days (95% confidence interval, 7-35 days). In those groups, viral reduction below the limit of detection was accomplished in 25% of patients by 4 weeks and in 62% by 12 weeks. The 160-μg dose was less potent. After CR-rhIFN-α(2b) injection, stable plateau levels of serum IFN-α(2b) were generally reached within 72 h. Treatment-emergent neutralizing antibodies to IFN-α(2b) were observed in one patient. No antibodies to host plant proteins were detected. CR-rhIFN-α(2b) with ribavirin cotherapy was well tolerated and displayed potent early antiviral activity in patients with chronic HCV genotype 1.

No abstract

Щорічно в Україні ризику вертикального інфікування гепатитом В і С піддаються близько 17 тис. новонароджених. Виявлення інфікованих жінок на етапі планування сім’ї є найкращим способом профілактики інфекції у новонароджених, у зв’язку з чим воно повинне виконуватися строго відповідно до встановлених норм. У разі виявлення гепатиту подальша тактика залежить від варіанту вірусу: при гепатиті С переважно лікування, що передує вагітності. При гепатиті В — вагітність з подальшою симультанною вакцинацією новонародженого. Противірусна терапія можлива при високому вірусному навантаженні з метою профілактики внутрішньоутробного інфікування. Схожої тактики слід дотримуватися і при екстракорпоральному заплідненні. Текст лекції ілюстрований клінічними прикладами. Лекція призначена для лікарів-інфекціоністів та акушерів-гінекологів.

Заболевания печени, связанные с беременностью, встречаются приблизительно у 3 % беременных и являются важной причиной как материнской, так и фетальной смертности. В последние годы были получены значимые данные относительно патогенеза, диагностики и лечения этих болезней. В публикуемом обзоре акцент сделан на изменении показателей функциональных печеночных тестов у беременных как при физиологически протекающей беременности, так и при заболеваниях печени, являющихся следствием беременности, а также на механизмах этих изменений. Приводятся сведения о сроках нормализации функциональных печеночных тестов после родоразрешения или при естественном течении заболевания.