The article describes key phases in the introduction of military hygiene in the curriculum for Russian military doctors. Almost up to the beginning of the 20th century, sanitary losses of the Russian army from infectious diseases considerably surpassed losses from wounds sustained from firearms and cold steel weapons. This suggests the need for military doctors to be familiar with the basics of military hygiene. Authors of the article examine the characteristics of the establishment of the teaching of military hygiene in Russia, first in hospital schools and then at the Saint Petersburg Medical and Surgical Academy (renamed the Imperial Military Medical Academy in 1881) and subsequently the Military Medical Academy of the Workers' and Peasants' Red Army. It is demonstrated that special issues pertaining to military hygiene were introduced in the training programme for military doctors first. For example, a section "On health care for Russian soldiers" first appeared in the curriculum of the department of medical jurisprudence and medical police, including hygiene, at the Saint Petersburg Medical and Surgical Academy in 1845. The programme dealt with various aspects of military hygiene. It included issues relating to hygiene in the army during the stay of military personnel in barracks and field camps. A separate course on military hygiene was introduced in 1882 at the instigation of A.P. Dobroslavin, who can be regarded the architect of the first programme on this discipline. In that programme, matters directly linked to military hygiene were split into a separate course for the first time. The first department of military hygiene in the Soviet Union was established in 1936 at the Military Medical Academy. That department was headed by military doctor, Professor V.A. Vinogradov-Volzhinsky. Thus, such a discipline as military hygiene became an integral part of the education of future military doctors.

No abstract

No abstract

Стаття присвячена аналізу проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації». Документ оприлюднило для громадського обговорення 20 січня цього року Міністерство культури, молоді та спорту України.Ретельний аналіз закону фахівцями інформаційної галузі, а не чиновниками, пересвідчує в тому, що маємо справу з дивовижною сумішшю радянських підходів щодо боротьби з дисидентами, та сучасним інноваційним підходом заробити на штрафних санкціях із недобросовісних поширювачів інформації. Створення державним коштом штату Уповноваженого з перевірки діяльності ЗМІ містить у собі особливу небезпеку для свободи слова в Україні. Адже дослідити весь масив розповсюдженої інформації фізично не спроможна будь-яка структура. Тому на практиці виникне спокуса застосування вибіркового контролю лише за деякими незручними для влади поширювачами інформації.Прийняття зазначеного нормативно-правового акта призведе до невиправданого обмеження на поширення інформації та свободу слова, змусить вчергове давати принизливі пояснення у дорадчих органах Ради Европи щодо відповідності европейським стандартам і цінностям. Як наслідок — репутаційні втрати для України, як країни, котра хоча і з потугами торує шлях до цивілізованої Европи, у разі прийняття цього проєкту набагато перевищить шкоду від поширення будь-яких фейків, більшість з яких вмирає, не встигнувши народитися.

No abstract