Мета дослідження – проаналізувати стан та проблеми розвитку санітарної справи на Волині в роки нової економічної політики (1921–1928 рр.). Методологічною основою дослідження є принципи науковості, історизму, об’єктивності, а також загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціальні історичні методи (історико-порівняльний, історико-статистичний, історико-системний). Наукова новизна роботи полягає у комплексному дослідженні розвитку санітарної справи на Волині у період НЕПу, залученні нових архівних документів для розкриття теми. Висновки. Санітарна справа на Волині у період НЕПу (1921–1928 рр.) розвивалася повільно, що пов’язано насамперед із наслідками громадянської війни. Загалом санітарно-гігієнічний стан у цьому регіоні був задовільним, поступово поліпшувався. Відбувалася боротьба з епідеміями (тифу, холери, туберкульозу та ін.), венеричними захворюваннями, а також проводились відповідні профілактичні заходи з боку санітарних органів. Однак залишалися проблеми недостатнього фінансування санітарної справи, незначної кількості особового складу та ін. Важливо зазначити, що розвиток санітарної справи у регіоні вимагав збільшення штатних лікарів-спеціалістів. Можна вважати задовільною також агітаційну, роз’яснювальну роботу, що проводилася органами санітарної просвіти для подолання епідемій. Огляд окремих лікувальних і дитячих закладів Житомира показав наявність санітарно-гігієнічних проблем. Кількість пацієнтів з певними інфекційними захворюваннями почала збільшувалася, зокрема, хворіли на венеричні захворювання. Актуальним було питання щодо обліку захворюваності на гострі інфекційні хвороби. Не менш важливим – завдання, що стосувалося утримання в чистоті торговельних місць на базарах. Потрібно було вирішувати й інші проблеми забруднення населених пунктів регіону.  Санітарна справа на Волині, як і в Україні загалом, у названі роки потребувала постійної державної підтримки.

No abstract

У статті досліджено стан і проблеми у сфері охорони здоров’я на Волині в роки нової економічної політики (1921-1928 рр.). Проаналізовано заходи боротьби з епідеміями та найбільш поширеними хворобами того часу. Проведено порівняльний аналіз розвитку цієї галузі у названий період і дорадянський час.

У статті аналізуються масштаби поширення дитячої безпритульності та бездоглядності в Житомирській області в перше післявоєнне десятиліття. Розглядається також система заходів радянської влади для подолан- ня цієї соціальної проблеми, зокрема стан і умови функціонування в регіоні дитячих будинків. Зазначено, що після визволення області від німецьких окупантів проблема дитячої безпритульності поста- ла надзвичайно гостро, що було зумовлено низкою як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників. Її розв’язання великою мірою залежало як від уваги до неї відповідних державних органів, так і суспільства загалом, яке мало своєчасно реагувати на потреби таких дітей. У рамках вирішення цього завдання на порядку денному місцевої влади стояло питання становища дитячих будинків, які потребували серйозної допомоги. Місцева влада розуміла необхідність швидкого вирішення нагальних проблем дітей, про що свідчать її щорічні постанови протягом зазначеного періоду. Серед заходів, спрямованих місцевими органами влади на боротьбу з дитячою безпритульністю, можна назвати: облік безпритульних дітей, влаштування їх у дитбудинки та на індивідуальний і колективний патронат, організація інституту громадських інспекторів з боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю, виділення додаткових приміщень для облаштування дитячих будинків, а також забезпечення їх необхідним інвентарем і обладнанням, виділення дитячим будинкам від 20 до 30 га землі для організації допоміжного господарства тощо. Однак, як показала практика, заходи партійно-радянських органів влади щодо подолання дитячої безпритульності та бездоглядності здійснювалися бюрократичним способом, тому були малоефективними. Традиційно обласне керівництво головну причину такого стану справ убачало в халатному ставленні до роботи керівників дитячих будинків, неналежному контролі за цим процесом із боку партійних кураторів, зловживанні службовим становищем окремих чиновників тощо. Тому на початок 1950-х років проблема залишалася далекою від свого вирішення.

The purpose of the article is to analyze the state and problems of the functioning of orphanages in soviet Volyn in the 1920s. On the basis of acts of inspection of orphanages and other documents, deficiencies were found that prevented the normal stay of children in these institutions. Important importance was attached to political and ideological work with children of orphanages and teaching staff. The research methodology includes the principles of scientificity, historicism, authorial objectivity, as well as general scientific (analysis, synthesis, generalization), comparative (when characterizing the state of various orphanages) and special-historical (historical-systemic (when analyzing the structure and functions of these institutions), historical-typological (to identify general features of the functioning of orphanages) methods. The scientific novelty consists in a comprehensive study and an attempt to objectively analyze the problem of the functioning of orphanages in this region in the mentioned period; involvement of new archival documents in scientific circulation. Conclusions. The results of prolonged military confrontations between representatives of various Ukrainian political forces, the Russian White Guards and the Bolsheviks caused significant destruction and victims among the civilian population. Like any war, that one provoked an increase in the number of orphaned children who, being on the streets, turned into a problem that needed a solution. Child homelessness had a number of negative consequences including an increase in the criminogenic situation. The creation and operation of orphanages should have become one of the problem solutions. However, the analysis of the state of these institutions in only one region, in Volyn, confirms the opinion that the Soviet government in the 20s of the XX century was unable to solve the issue of maintaining and providing high-quality living conditions for a significant number of orphans. Underfunding was among the main reasons of that. Semi-ruined buildings without heating and sanitary facilities, lack of beds, clothes and shoes for children were typical conditions for the orphaned under the Soviet authorities’ care during the researched period. The consequences of staying in such conditions were  venereal diseases, pediculosis, scabies, tuberculosis and this is an incomplete list of the diseases those children got. Unfortunately, the more important task for the authorities was not solving these problems but the obligation to carry out political and educational work among the orphanages staff and pupils.