The article is concerned with the substantive nature of late capitalism, which determines all spheres of social existence. It is clarified that neoliberal ideology forms a special type of socio-cultural relations, in which the politics’ technocratic nature disregards humanitarian and cultural aspects and doubts the very existence of the social. Under the circumstances of IT intensified development and real crisis of capitalism, the fundamental process of human-human interaction is ignored, consequently resulting in the loss of the human’s fundamental feature, that is, his sociality. Socio-philosophical research in modern realities is assigned to actualize the issues of spiritual production related to preservation of the social as the ontological essence of society existence in the future. Therefore, our paper aims to analyze the socio-productive function of education and medicine in the formation of a humanitarian and anthropological model of preserving social partnership and tolerance in modern society as opposed to the disappointing and disturbing experience of chronic social pathologies, medicalization and formation of the “remission society” model within the framework of capitalism. The formation of a humanitarian and anthropological model of preserving the social consists in actualizing the evolutionary mechanisms for social humanism, which is the basic characteristic of the post-capitalist reality.

No abstract

Why the poststructuralist refutation of psychoanalysis should not be trusted 75

У статті презентується міждисциплінарний дискурс розуміння соціогенези особистості саме з погляду нейронауки, яка значною мірою співзвучна найгучнішим соціально-філософським проектам сучасності. Йдеться, насамперед, про теорії, які концептуально та ідейно відображають тенденції суспільства постмодерну, тобто пов’язані із загальним розумінням значення детермінант суспільного виробництва для "збереження", відтак, відтворення існуючого суспільного устрою. Означений міждисциплінарний дискурс знаходить свою методологічну основу в структуралізмі, особливо у постструктуралізмі, представники якого переконливо доводять кореляцію основних моделей орієнтації особистості та соціальної системи, а нейронауковий дискурс допомогає краще зрозуміти біологічні корені психічного функціонування людини. Така кореляція спостерігається у формуванні афективно-мотиваційної структури особистості, що доводиться низкою широко знаних науковців у галузі соціальної філософії, зокрема представниками психоаналітичної та структуралістської парадигм. Звернення до напрацювань у царині нейронаукового дискурсу, дозволить сформувати нову епістемологічну основу концепцій соціогенези особистості, особливо у контексті проявів її агресивності. Метою статті є обґрунтування необхідності врахування новітніх відкриттів у галузі нейронаук у сфері філософського знання, що дозволить філософії концептуалізувати ідею "соціогенези" людських "пристрастей" та віднайти давно затребуване експериментальне підтвердження як ідеї соціальності людської природи, так і тези про біологічні основи соціального. Загальна логіка та аргументи на користь міждисциплінарного детермінізму дозволяють сформувати нову теорію особистості, соціогенези, в якій біологічне і соціальне наявно презентують, як взаємодіє мозок і тіло, щоб створювати і підтримувати усталені соціальні відносини, філософія ж надає цим розвідкам концептуальної форми та суттєвих світоглядних висновків.

У статті досліджується співвідношення таких постмодерністських явищ, як глобалізація, "масовізація" та національно-економічний центризм. Зроблено висновок, що це національний економічний центризм, який є серйозною альтернативою глобалізації, тоді як проекти так званої цивілізаційної ідентичності виступають як симулякри. Однак ця альтернатива лише посилює економічну параною та зміцнює релігію комфорту в сучасних масових суспільствах. Інакше кажучи, в рамках посилення національних економік відтворюється єдина соціальна модель -масове суспільство -за рахунок відтворення тієї ж моделі збільшеного виробництва, що потребує такого ж збільшення споживання. Отже, існування іншого суспільства, протилежного суспільству споживання, просто неможливе саме по собі, тобто процес знищення людства, як здатності до афективного (лібідинального) контролю, лише зростає. Не залишилося майже ні лагідності, ні скромності, що дедалі більше загострює етичний контекст сучасних суспільних досліджень. Як видається, можна припустити, що криза лібералізму відображає, перш за все, кризу самого капіталізму, його способу організації соціального життя, який сьогодні намагається захистити себе своїми перевіреними практиками.Тому критичну соціальну теорію у формі "теорії масового суспільства" слід загалом розглядати як окрему концептуальну соціальну модель у контексті глобалізації, яка нині посилює гомогенізацію культур у плані їх трансформації у загальну "вульгарну" чи "масову" культуру.