No abstract

The article is dedicated to the examination and comparison of the justification of occupation of a neighboring country in the German (1938) and Russian (2014) media. The objective of the study is to reveal the mechanics of the application of the classical manipulative method of substituting of aggressor and victim on the material of German and Russian propaganda in 1938 and in 2014 respectively. According to the results of the study, clear parallels between the two information strategies can be traced at the level of the condemnation of internal aggression against a national minority loyal to Berlin / Moscow and its political representative (the Sudeten Germans – the pro-Russian Ukrainians, as well as the security forces of the Yanukovych regime); the reflections on dangers that Czechoslovakia / Ukraine poses to itself and to its neighbors; condemnation of the violation of the cultural rights of the minority that the occupier intends to protect (German language and culture – Russian language and culture); the historical parallels designed to deepen the modern conflict, to show it as a long-standing and a natural one (“Hussites” – “Banderites”). In the manipulative strategy of both media, the main focus is not on factual fabrication, but on the bias selection of facts, due to which the reader should have an unambiguous understanding of who is the permanent aggressor in the conflict (Czechoslovakia, Czechs – Ukraine, Ukrainians), and who is the permanent victim (Germans – Russians, Russian speakers). The substitution of victim and aggressor in the media in both cases became one of the most important manipulative strategies designed to justify the German occupation of part of Czechoslovakia and the Russian occupation of part of Ukraine.

У статті зроблено спробу оцінити внесок південноафриканського публіциста Стіва Біко у розвиток концепції гегемонії Антоніо Ґрамші. Режим апартеїду у ПАР, будучи прикладом політичного, економічного, а передусім -культурного панування колонізаторів над колонізованими, унаочнює, яким чином нечисленна меншість, утримуючи контроль над релігією, освітою, громадським життям, домінувала над величезною більшістю населення, яку складали корінні жителі країни. Екстраполяція концепції на сучасні реалії демонструє її актуальність у національному, міжнаціональному, глобальному вимірах. Серед численних прикладів -російський інформаційний простір, у якому влада контролює мейнстрімові медіа та має достатньо важелів впливу на опозиційні.Ключові слова: гегемонія, Стів Біко, пропаганда 2.0, медійний імперіалізм, ПАР, апартеїд. Концепція гегемонії Антоніо ҐрамшіІталійський публіцист та філософ-комуніст Антоніо Ґрамші у 1930-ті роки вжив поняття «гегемонія» на позначення культурного домінування соціальної групи. Ґрамші наполягав, що керівна роль одного класу над іншим тримається не на насильстві, а на згоді, добровільному підпорядкуванні. Роман Тиса так розшифровує цю концепцію: «Геґемонія означає не тільки опанувати провідне місце в політикоеко номічному житті суспільства, але також мати авторитет в народних мас, культурне та моральне лідерство («культурна геґемонія» або «ідеолоґічна геґемонія»). Без авторитету панування може означати лише диктатуру. Міць геґемонії знати зі згоди народних мас із політикою панівної кляси. У буржуазному суспільстві культурноідео лоґічну геґемонію здійснюють інтелєктуали (або «працівники розумової праці») почерез інститути «громадянського суспільства» -у буржуазному суспільстві це школи, церкви, засоби масової інформації, об'єднання громадян тощо» [1].Мета статті -оцінити внесок південноафриканського публіциста Стіва Біко у розвиток концепції гегемонії Антоніо Ґрамші.В контексті вчення Ґрамші культурна гегемонія буржуазії у західних суспільствах, можливість нав'язувати пролетаріату свої норми, цінності, переконання,

У статті окреслено протистояння проукраїнського та проросійського трактування українського питання на матеріалі латиноамериканської преси. За приклад взято провідний мексиканський щоденник El Universal та офіційний орган Центрального комітету Комуністичної партії Куби Granma. Контраст між інтерпретаціями обох видань, явно проукраїнським та явно проросійським, відображає безкомпромісність російсько-української інформаційної війни у глобальному масштабі. Ключові слова: латиноамериканські медіа, українське питання, війна на Донбасі, El Universal, Granma. Постановка проблеми. До 2014 р. Україна не мала свого унікального образу у таких віддалених регіонах світу, як Латинська Америка. Як на рівні масової свідомості, так і на рівні медіа вона зливалася з Росією, у кращому разі-із доволі однорідним пострадянським простором. У 2014 р. все змінилося: отримавши свій бренд "Майдан", а після анексії Криму та війни на Донбасі-статус жертви російської агресії №1, Україна вийшла з-під тіні північного сусіда, вперше зарекомендувала себе як самостійний суб'єкт, одразу вступивши із цим сусідом в інформаційну війну. На прикладах таких регіонів, як Латинська Америка, є сенс перевірити, як доносяться до різних закутків планети голоси обох учасників цієї інформаційної війни: російський, в розпорядженні якого потужні інформаційні ресурси, та український, значно слабший, але підтримуваний США та Західною Європою. Екзистенційна важливість прихильного до України трактування подій не лише у Європі і США, але й у Латинській Америці, Азії та Африці, проявляється у ключові моменти на зразок голосування за резолюцію Генеральної Асамблеї ООН про тери

У статті окреслено протистояння проукраїнського та проросійського бачення подій в Україні у 2014-2019 рр. у дзеркалі трьох ключових видань Аргентини. Дослідження показало, що діапазон оцінок доволі широкий, від явно проукраїнської до явно проросійської. Поширеним явищем є занепокоєння щодо наслідків цих подій для світу та Аргентини-без чітких намірів розібратися у їхніх причинах. Ключові слова: аргентинські медіа, Clarín, La Nación, Infobae, образ України, українське питання. Постановка проблеми. Спровоковане українською проблемою загострення взаємин між Росією та Сполученими штатами (і Заходом в цілому) вивело інформаційну війну на новий рівень інтенсивності, який дався взнаки в усіх регіонах планети, в тому числі в Латинській Америці. Ця частина світу віддавна є полем протистояння (передусім-інформаційного) між Сполученими Штатами, традиційним домініоном у регіоні, уряд яких ще з часів президента Джеймса Монро вважає Новий Світ своєю сферою впливу, та альтернативними глобальними гравцями (Росією й Китаєм). У деяких країнах Латинської Америки суттєво сильніші інформаційні позиції США, у деяких безапеляційно домінує проросійська точка зору, в тому числі на події в Україні. Є група проміжних, нейтральних країн, візія постмайданної України у яких неоднозначна. Серед таких країн-Аргентина, офіційна позиція якої щодо протистояння впродовж останніх п'яти років була неоднозначною: у 2014-2015 рр. президентом країни була Крістіна Фернандес де Кіршнер, яка часто демонструвала симпатії до Росії. Її на посаді глави держави замінив Маурісіо Макрі, якому приписують провашингтонський порядок денний. У жовтні 2014 р. Кіршнер вітала входження іспаномовної версії Russia Today в інформаційний простір Аргентини, що, поряд із негативними тенденціями в інших країнах регіону, спонукало авторів New York Times задуматися над «деградацією незалежної журналістики» та «насліду