Мета: проаналізувати ступінь  і необхідність розвитку телемедицини за сучасних умов. Матеріали і методи. Використовуючи метод системного аналізу, проведено вивчення стану та необхідності використання телемедицини в провідних країнах світу та Україні. Результати. Проаналізовано ступінь і необхідність розвитку телемедицини за сучасних умов. Розглянуто основні види телемедичних послуг, основні напрямки роботи телемедичних центрів. Оцінено впровадження телемедицини в областях України та в зарубіжних країнах. Оптимальним є створення регіональних центрів, навколо яких формується телемедична інфраструктура регіону і система поширюється до лікарських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів. Телемедичні центри можуть створюватися на базі медичних закладів, навчальних чи наукових центрів, або як самостійні комерційні чи некомерційні організації. У військовій медицині телемедичні технології здатні спростити роботу лікарів, виконати ефективний менеджмент на етапах евакуації, систематизувати та стандартизувати якість надання медичної допомоги. Використання телемедицини дає позитивні результати як для пацієнтів, так і для медичних працівників. Для пацієнтів з’являється можливість проведення дистанційних консультацій, консиліумів (телеконференцій) вузькими спеціалістами в територіально віддалених медичних установах, зменшення термінів обстеження, прискорення передачі інформації про результати обстежень між різними спеціалізованими клініками без необхідності транс­портування хворого (особливо в невідкладних станах). Телемедичні технології можна застосовувати майже в будь-якій медичній сфері: в педіатрії, психотерапії, дерматології, неврології або реаніматології. За умов боротьби з COVID-19 все більше медзакладів України долучаються до формату дистанційних відеоконсультацій, що дозволяє зберегти здоров’я лікарів і пацієнтів, а також взаємодіяти лікарям із колегами в особливо складних випадках. Висновки. Використання телемедицини в сучасних реаліях набуло значного поширення у багатьох країнах світу незалежно від їх економічного розвитку. Запровадження телемедицини в Україні потребує нормативно-правової підтримки, навчання персоналу, інфор­ма­ційного забезпечення, а її матеріальне забезпечення лягає на державні органи влади та об’єднані територіальні громади.

Мета: показати актуальні питання громадського здоров’я, проголошені в проєкті Закону України «Про систему громадського здоров’я», та можливості їх реалізації. Матеріали і методи. Використовуючи метод системного аналізу, проведено вивчення найактуальніших завдань системи громадського здоров’я у даному законопроєкті. Результати. Даний законопроєкт орієнтований на стратегічний план розвитку громадського здоров’я, має бути консолідованим законом на кшталт Основ законодавства чи Кодексу. У ньому повинна бути чітко виписана виконавча структура, її місце у владних органах, співіснування з ними, функціональна підпорядкованість тощо. У даному законопроєкті вводиться нова структура – уповноважений орган у сфері громадського здоров’я, який розглядають як «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері громадського здоров’я та санітарно-епідемічного благополуччя, у тому числі щодо організації та здійснення державного контро­лю, в порядку визначеному законом, за дотриманням вимог санітарного законодавства у сферах господар­ської діяльності, які можуть становити ризик для санітарно-епідемічного благополуччя». У цьому законопроєкті не чітко визначено місце даного органу у виконавчій структурі влади, а отже унеможливлює його співфункціонування ні в плані розподілу праці, ні в плані фінансування. Декларативні стратегічні тези мають мати чітко визначене фінансування зі зазначеними джерелами поступлень та співвідноситись із фінансовими можливостями. Питання вакцинації на сьогодні має ознаки юридичної колізії та потребує збалансування між правами особи та інтересами громади. Питання громадського здоров’я повинно вирішуватись консолідованими силами суспільства і узгодженими діями виконавчої вертикалі влади. Пропаганда здоров’я і профілактика захворювань повинні бути пріоритетним напрямком державної політики у сфері охорони здоров’я. Висновки. Безперечно, що галузь громадського здоров’я потребує вагомого законодавчого підґрунтя, яке має бути достатньо виважене, орієнтоване на інтереси як громади, так і окремого громадянина і не викликати настороги з боку населення.