The essence and main characteristics of the hybrid war are reviewed as a means of destroying the enemy country from inside due to the effective combination of conventional armed forces, subversion, propaganda, and dissemination of misinformation. The hybrid tactics used by the Russian Federation in Ukraine and Georgia are investigated. A comparativeanalysisof the military component in the confrontation between Russia, Ukraine and Georgia is conducted, the peculiarities of informational and psychological confrontation and factors that led to the significant achievements of the Russian side in the hybrid warfare are revealed, economic aspect of the hybrid confrontation are clarified (especially regarding the factors of financial, energy and raw material dependence) and, finally, the key conditions for the widespread use of hybrid methods of confrontation during modern armed conflicts are identified. Thedifference is proved between conflicts in Georgia and Ukraine, mainly in the use of military means. It is established that the conditions for the conflict in Crimea were unique, or at least extremely rare, and they can hardly be reproduced in any other place. It is noted that in the future, hybrid war will become rather a situational phenomenon, because the implementation of aggressive actions against another state without the necessary conditions for it will lead either to a quick defeat of the aggressor state, or will force such a state to move toconventional warfare, which requires significant financial costs and inevitably will cause decline in the prestige of such a state within the international community.

The features of the “soft” power of the PRC, which are significantly based on its indicators of "hard" power – economic and military power, – have been studied. It is noted that there is a difference in the assessment of the state of “soft” power of China by Western countries and, accordingly, by China itself. Emphasis was placed on the prospects for the embodiment of China’s cultural “soft” power and its obstacles. Vulnerabilities in China’s “soft” power have been explored, including the political system and civil society. The importance of the tools of "mask" and "vaccine" diplomacy in the arsenal of "soft" power of China used to minimize the negative effects of the pandemic on China’s image and elevate its status as a leader in global health, have been analyzed. The effectiveness of the Chinese “soft” power has been analyzed through the studies conducted by the “Pew Research Centre” and “Portland Communication” agency. The importance of economic “soft” power in China’s conquest of new allies, including Asia and Africa, has been noted. It is emphasized that the most successful “soft” power is among countries where China is not burdened with accusations of human rights violations. It is noted that one of the main problems in China’s implementation of “soft” power policy is the dissonance between the image that China seeks to project and the country’s actions.

In the article the authors analyze the institutional basis for strengthening the EU security and the implementation of specific projects designed to expand cooperation between the Member States in the defence and security sectors. The point at issue is about Permanent Structured Cooperation (PESCO); the Coordinated Annual Review on Defence (CARD) and the European Defence Fund (EDF). The relevance of the comprehensive study of PESCO, CARD, EDF, which activities are aimed at ensuring the strategic component of cooperation, the analysis of the defence sector and funding priorities in the security sphere of the Union have been proved. The authors claim that PESCO has become a key strategic initiative of the EU, CARD allows coordinating the development of military capabilities in the Member States; the EDF was created to coordinate, increase investment and improve defence interoperability between EU member states. The challenges faced within the functioning of these initiatives have been analyzed. It is alleged that a key challenge for the CARD is the unwillingness of Member countries to share national defence plans, as well as the available and potential coordination and harmonization of defence planning within NATO’s Defence Planning. The peculiarities of specific projects financed within the European Defense Fund (“Ocean 2020”, “Eurodrone”, “SPIDER”, “EuroSWARM”, “TRAWA”, “ACAMSII”, “Gossra”, “Vestlife”) have been analyzed. There is continued progress in the field of the EU security and defence: numerous defence projects have been initiated under PESCO; there is a synchronization of defence planning through the CARD; the investments in defence are stimulated by financing the defence research projects through the EDF, the improving military mobility is continuing; coordination of the EU-NATO cooperation is improving, etc.

No abstract

Проаналізовано залученість українських політиків та дипломатів до соціальної мережі Twitter та зіставлено особливості використання цієї соціальної мережі в межах їхньої професійної діяльності. Враховуючи те, що в Україні використання соціальних мереж як інструменту електронної дипломатії перебуває лише на стадії розвитку, стверджується про доцільність комплексного вивчення закордонного досвіду, який може бути корисним для українських дипломатів, допоможе їм успішно застосувати Twitter у дипломатичній діяльності. Дослідження українського контексту використання соціальної мережі Twitter як нової соціальної медіа-платформи актуалізується з погляду надання можливостей зменшити дистанцію у взаємовідносинах громадян та політиків, їхнього спілкування один з одним. На основі аналізу особистих сторінок вітчизняних політиків, виокремлено ТОП-10 українських політичних лідерів у мережі Twitter. Виокремлено ключові переваги для політичної та дипломатичної еліти України, які може надати присутність у Twitter: популяризація власного іміджу, налагодження контактів з іншими колегами-політиками та дипломатами, поширення власних думок та поглядів, можливість швидко реагувати на міжнародні події, зв'язок із громадянами, можливість відслідковувати настрої громадськості, реакцію на різноманітні події тощо. Наголошується на тому, що громадяни через мережу можуть звертатись до владної еліти «на пряму», впливати на прийняття важливих політичних рішень. Доведено, що відсутність досвіду в сфері Twitter-дипломатії, зумовлює труднощі, з якими зіштовхуються українські дипломати та політичні діячі. До них зараховано: поширену практику копіювання тексту повідомлень з однієї соціальної мережі в іншу; низьку активність політичної верхівки; відсутність зарубіжної аудиторії серед фолловерів. Наголошено на необхідності розроблення стратегії комунікації з громадськістю та колегами з інших держав, із врахуванням особливостей закордонного успішного дипломатичного дискурсу в межах Twitter-мережі.