Посилення інституційної спроможності Верховної Ради України аналізується як динамічний процес її державни цької кристалізації та постійного вдосконалення з притаманними не лише внутрішніми (комплексність, узгодженість між компонентами тощо), а й зовнішніми (уміння адаптуватися, диференціюватися тощо) ознаками як основи формування парламентських цінностей та його стабільності. Наголошено, що динамічний характер процесу посилення інституціоналізації парламенту передбачає його подальший розвиток, результатом якого є розгортання чи продовження відповідних парламентських інституціоналізаційних процесів. Інституціоналізацію парламенту обґрунтовано як динамічний процес, упродовж якого він набуває правил і процедур, які надають йому перспективи та забезпечують незалежність від інших інститутів влади. Наголошено, що в парламентсько-президентській республіці парламент зобов'язаний не лише відігравати, а й посилювати ключову роль у системі органів державної влади шляхом застосування низки дієвих інструментів та механізмів, серед яких інституційна спроможність-здатність парламенту до сталого розвитку, ключовими аспектами якого є: пріоритетність законодавчої регламентації функцій, повноважень та порядку діяльності; відповідність виконання функцій та повноважень, визначених Конституцією та чинним законодавством; здійснення внутрішнього контролю за діяльністю посадових осіб, насамперед, із позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності управлінської діяльності; відповідальність керівників та інших посадових осіб за власні рішення, дії чи бездіяльність перед громадою та окремими громадянами, права яких були порушені; запровадження механізму контролю за її функціонуванням з боку суспільства через громадянські інститути та засобами прямої демократії; застосування принципів ефективності, відкритості та доброчесності в роботі народних депутатів. Зазначено, що оскільки вагомість та відкритість парламенту робить його найбільш уразливим інститутом серед усіх державних інститутів, посилення його інституційної спроможності постає нині умовою подолання кризи вітчизняного парламентаризму. Висловлено думку про те, що посилення індексу демократії сприятиме розвитку парламентаризму в Україні, оскільки сприятиме покращенню якісних показників законодавчого процесу. Визначено комплекс факторів незавершеності розробки теорії і недосконалості практики парламентаризму в Украї ні та виявлено, що їх вплив спричинює низку негативних для України процесів. Проаналізовано заходи, якими передбачено внесення низки комплексних змін у функціонування парламенту та діяльність народних депутатів. Наголошено на необхідності посилення ролі та місії єдиної в Україні кафедри парламентаризму та політичного менеджменту, яка з 2009 р. функціонує в Національній академії державного управління при Президентові України
