Мета дослідження – висвітлити особливості нової парадигми української класики та проаналізувати концепти І. Уривського у виставах «Украдене щастя» (2016) і «Лимерівна» (2019) на камерних сценах Києва. Методологія дослідження спирається на такі загальнонаукові методи, як аналітичний (для осмислення естетико-художніх орієнтирів сучасного театрального процесу та розуміння етапів формування нової парадигми української класики), історико- порівняльний (для визначення особливостей режисерських концептів Івана Уривського в ретроспективі вітчизняного театру), феноменологічний (для розкриття специфіки режисури І. Уривського й окреслення її оригінальних рис і творчих прийомів). Наукова новизна цієї статті полягає в уведенні до наукового обігу частини режисерського доробку Івана Уривського, в аналізі специфіки та жанрово-стилістичних особливостей його вистав на камерній сцені. Висновки. Мистецька діяльність режисера Івана Уривського базується на засадах креативності, інтелектуалізму й домінантного інтересу до текстів класичної драматургії. Пошук символів історичного часопростору п’єс та умотивування їх до фантазійної реальності стають головним концептом вистав «Украдене щастя» (Івана Франка) та «Лимерівна» (Панаса Мирного). У цих виставах режисер працює з природними матеріалами (або їх майстерною імітацією) і предметною сценографією, приділяє велику увагу пластичній роботі акторів та світло-шумовим ефектам створення атмосфери сценічної дії. Його презентація сценічної класики не заперечує традиційних змістів, а навпаки поглиблює й збагачує їх образну лексику. Молодий режисер розробляє власні версії як сублімацію етнографічно-фольклорного колориту й універсальності сюжетних колізій.

The relevance of this article is substantiated by the fact that contemporary theatrical art is on a complex and active path of experimentation, competing with the basic principles of classical theatrical staging. It is therefore necessary to consider in detail the technologies that are involved and rapidly being introduced in the practice of modern theatre. The purpose of this article is to analyse the use of digital tools in the practice of modern theatre art, which makes theatre in today's realities more demanding. The theoretical analysis of scientific literature, the historical method, the comparative method, the typological and systemic method, and the generalisation of theoretical and practical experience of the modern theatre were chosen as the main methods of cognition in this study. It was concluded that the modern theatre, through the use of digital technology, has been enriched with current technical concepts and formats. The practical value of the research consists in the fact that the materials analysed in the article can serve as an informative basis for training and retraining of specialists in the field of theatre education.

The purpose of the article is to investigate the features of professional training of stage specialists in the context of the development of corporate culture in the information space. The research methodology provides a comprehensive approach using analytical, systematic methods, comparative, which allows to identify the main features and professional competencies that need to be mastered by students as masters of the stage in the development of the information society. The scientific novelty of the work lies in the actualization of professional aesthetic and stage competencies and skills of students of creative specialties, given the entry of the educational process in the information-oriented context of the development of artistic professional education. Conclusions. As a result of the research it was established that the educational and creative process involves the acquisition of aesthetic knowledge by students and the formation of relevant beliefs, needs, interests, habits, skills and abilities in accordance with the demands of the modern information society. The article reveals the concept of aesthetic education of students of art freelance as a purposeful and systematic process of formation of aesthetic concepts, tastes and ideals, attitude to the profession, to nature and art, to society and life, to communication and relationships, development of creative component of professional activity. The value aspect of the new paradigm of creative education directly determines the main tasks and directions of reforming creative education in Ukraine. This applies both to the main goal of the education system (creating conditions for the development and self-realization of each individual as a citizen of Ukraine) and the fundamental principles and priorities of creative development of stage masters.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні особливостей метафоричної режисури Київського експериментального театру «Золоті ворота» періоду 1984–2014 рр. Наукова новизна. Вперше аналізується феномен унікальної метафоричної лексики Київського експериментального театру «Золоті ворота» Методи дослідження. Історичний метод знадобився авторам для дослідження історії зародження метафорики «Золотих воріт», біографічний метод дозволив виявити коріння образної мови В. Пацунова, мистецтвознавчий метод сприяв аналізу художніх ознак метафорики «Золотих воріт». Висновки. Головною особливістю режисури Київського експериментального театру «Золоті ворота» періоду 1984–2014 рр. є поєднання системи «метафоричного» театру з системою театру «психологічного». Цей синтез грунтується на трьох «китах»: 1. Авторський метод генерування енергетичного поля вистави всіма її складовими: мистецтвом актора, режисера, сценографа та іншими співтворцями видовища. 2. Органічність метафоричної лексики режисера. 3. «Молекулярний» метод режисури. Усі ці ознаки обумовили практичну реалізацію В. Пацуновим концепції «Театру потрясіння» на сцені Київського театру «Золоті ворота». Дослідження унікальної сценічної лексики «Золотих воріт» періоду 1984–2014 рр. має велике значення для теорії та практики театрального мистецтва, для збагачення лексичного інструментарію сцени, для виховання нової генерації вітчизняної режисури.