The relevance of this article is substantiated by the fact that contemporary theatrical art is on a complex and active path of experimentation, competing with the basic principles of classical theatrical staging. It is therefore necessary to consider in detail the technologies that are involved and rapidly being introduced in the practice of modern theatre. The purpose of this article is to analyse the use of digital tools in the practice of modern theatre art, which makes theatre in today's realities more demanding. The theoretical analysis of scientific literature, the historical method, the comparative method, the typological and systemic method, and the generalisation of theoretical and practical experience of the modern theatre were chosen as the main methods of cognition in this study. It was concluded that the modern theatre, through the use of digital technology, has been enriched with current technical concepts and formats. The practical value of the research consists in the fact that the materials analysed in the article can serve as an informative basis for training and retraining of specialists in the field of theatre education.

Мета дослідження – висвітлити особливості нової парадигми української класики та проаналізувати концепти І. Уривського у виставах «Украдене щастя» (2016) і «Лимерівна» (2019) на камерних сценах Києва. Методологія дослідження спирається на такі загальнонаукові методи, як аналітичний (для осмислення естетико-художніх орієнтирів сучасного театрального процесу та розуміння етапів формування нової парадигми української класики), історико- порівняльний (для визначення особливостей режисерських концептів Івана Уривського в ретроспективі вітчизняного театру), феноменологічний (для розкриття специфіки режисури І. Уривського й окреслення її оригінальних рис і творчих прийомів). Наукова новизна цієї статті полягає в уведенні до наукового обігу частини режисерського доробку Івана Уривського, в аналізі специфіки та жанрово-стилістичних особливостей його вистав на камерній сцені. Висновки. Мистецька діяльність режисера Івана Уривського базується на засадах креативності, інтелектуалізму й домінантного інтересу до текстів класичної драматургії. Пошук символів історичного часопростору п’єс та умотивування їх до фантазійної реальності стають головним концептом вистав «Украдене щастя» (Івана Франка) та «Лимерівна» (Панаса Мирного). У цих виставах режисер працює з природними матеріалами (або їх майстерною імітацією) і предметною сценографією, приділяє велику увагу пластичній роботі акторів та світло-шумовим ефектам створення атмосфери сценічної дії. Його презентація сценічної класики не заперечує традиційних змістів, а навпаки поглиблює й збагачує їх образну лексику. Молодий режисер розробляє власні версії як сублімацію етнографічно-фольклорного колориту й універсальності сюжетних колізій.

Мета статті – висвітлити концепти вистави «Камінний господар» Івана Уривського в інтертекстуальних паралелях вітчизняного театру. Методологія дослідження. Спирається на загальнонаукові методи: аналітичний (для вивчення специфіки національної драми та поняття інтертекстуальності), типологічно-структурний (для аналізу сценічної історії драми Лесі Українки «Камінний господар») та феноменологічний (для визначення оригінальності й креативності режисерської практики Івана Уривського). Результати. Режисер Іван Уривський демонструє специфіку роботи з творами національної драматургії. Сценічний простір «Камінного господаря» насичений символікою, що викликає у глядачів асоціації, рефлексії й зчитування символів. У статті схарактеризовано смислотворчі параметри національної драматургії та визначено сутність поняття «сценічна класика». Зокрема, сучасне режисерське прочитання драми «Камінний господар» Лесі Українки викладено в ретроспективі картин минулого й розумінні певної тенденційності сценічної історії. Ця вистава непересічна завдяки глибокій культивації інтертекстуального поля драми. Режисер зняв із романтичних котурнів героїв цієї п’єси та по-новому розставив акценти. Інтенція донни Анни – «Нема без влади волі» – стала лейтмотивом вистави, що змодельована наперекір сценічній традиції і демонструє нову якість режисерського мислення. Образ жіночого марнославства, відтворений у виставі І. Уривського за допомогою деформованих скульптурних чудовиськ, апелює до сучасних соціальних стандартів. Сила, влада, воля – тріада, що скеровує шлях людей до успіху. Наукова новизна цієї статті визначається введенням до наукового обігу концептів вистави «Камінний господар», яку проаналізовано крізь призму інтертекстуальних нашарувань сценічної історії цієї драми.

У статті проаналізовано зміст мемуарів Йосипа Гірняка з огляду на сучасну специфіку вітчизняної режисури й акторства та реалії повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Зокрема, висвітлено магістральні епізоди цієї книги, пов’язані зі зміною геополітичної ситуації України та її впливу на якість культурного фронту, мистецької діяльності Леся Курбаса й творчого внеску Йосипа Гірняка в розгортання березільського феномену. «Спомини» Йосипа Гірняка визначено як зразок альтернативної історії «Березоля» та соціокультурного плину першої третини ХХ століття. Мета дослідження – виявити смислотворчі конотації перевиданої книги споминів Йосипа Гірняка, визначити головні вектори авторської думки, що накреслюють абриси творчої та життєвої долі актора на мапі естетико-художніх координат вітчизняного театру. Методологія дослідження. Спирається на загальнонаукові методи: аналітичний (для розуміння ретроспективи соціокультурних перетворень першої третини ХХ століття), типологічно-структурний (для аналізу соціокультурної ситуації першої третини ХХ століття та її зіставлення з реаліями сьогодення) та феноменологічний (для визначення націєцентричних векторів мистецької діяльності Йосипа Гірняка). Наукова новизна полягає у виведенні нових смислотворчих конотацій щодо перевидання мемуарів Йосипа Гірняка. Зокрема, у статті зосереджено увагу на реаліях мистецького та суспільного життя першої третини ХХ століття, що суголосні соціополітичним і воєнним подіям сьогодення; акцентовано на карколомних епізодах життя актора, що демонструють його незламність і націєцентричні орієнтири, наголошено на необхідності застосування теоретичного спадку митців-березільців під час формування сучасної парадигми режисури й акторства. Висновки. Книга споминів Йосипа Гірняка відкриває завісу на формування ідейно-художніх концептів вітчизняної режисури й акторства в умовах ідеологічного пресингу та воєнних лихоліть, стимулює сучасних митців упроваджувати теоретичну спадщину Леся Курбаса та його учнів в освітній процес і сценічну практику.

The article covers the aesthetic and artistic vectors of acting art of the 1920's and 1930's and expanded knowledge about the work of Y. Hirnyak. In particular, theorized episodes related to the formation of a universal artist's performing manner. The process researches provided a phenomenological (generalization of individual characteristics of the performing manner of Y. Hirnyak), historical and comparative and comparative-typological methods designed to reveal the similarity and distinction between the phenomena of the theater of the 1920's and 1930's, to determine the genetic affinity, general and specific in their development . As a result, new theoretical generalizations of Y. Hirnyak's creative work on the Beryazil horse are derived. In particular, attention was focused on the concepts of "reasonable harlequinade", which related the stage practice of the actor with director's reflections Les Kurbas on the model of universal actor of that time.