Мета роботи-вивчити та запропонувати комплексний підхід до формування правової політики в галузі охорони здоров'я. Національне медичне законодавство не має системного характеру. Застарілі, дублювальні й суперечливі нормативно-правові акти різної юридичної сили, надмірна кількість підзаконних міністерських і відомчих актів зумовлюють необхідність здійснення систематизації медичного законодавства, створення стрункої, логічної та всередині не суперечливої системи. Необхідно об'єднати зусилля та знання юристів та медиків для створення належної життєздатної нормативно-правової бази й підвищення ефективності, якості законотворчого процесу. Під час розроблення власної нормативно-правової бази потрібно врахувати міжнародно-правові стандарти в галузі охорони здоров'я, досвід закордонних країн із медичного законодавства, а також національні особливості, традиції та реалії. Особливою, найбільш досконалою та вищою формою систематизації законодавства є кодифікація, тобто впорядкування законодавчого матеріалу, яке спрямоване на перероблення шляхом виключення повторів, суперечностей, заповнення прогалин, перетворення характеру та спрямованості матеріалу. Саме цим максимально забезпечується внутрішня узгодженість, цілісність, системність і повнота правового регулювання сучасних суспільних відносин. Нагальним завданням є створення Медичного кодексу України, який відповідав би загальним стандартам у сфері прав людини та відповідним міжнародно-правовим актам, чільне місце з них належить директивам та іншим актам Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Мета роботи-на підставі аналізу світового досвіду визначити доцільність запровадження евтаназії в Україні. Евтаназія-найбільш суперечлива та неоднозначна тема наукових досліджень, що перебуває на межі медицини та права. Під поняттям евтаназії розуміють вид поведінки медичного працівника (дія, бездіяльність чи рішення), який вчиняється свідомо та умисно, а також спрямований на припинення нестерпних страждань (фізичного, психічного, морального характеру тощо), здійснюється за неодноразовим та однозначним проханням пацієнта (а у випадках, що передбачені законом, його законного представника), за умови його повної, своєчасної та об'єктивної інформованості про наслідки такого втручання, що має результатом смерть. У світі немає єдиного підходу до питань легалізації евтаназії. Нині формується тенденція щодо легалізації пасивної евтаназії у правових порядках окремих економічно розвинутих країн. Однак цьому передувала серйозна суспільна полеміка з найширшим залученням до неї крім юристів представників медицини, біоетики, філософії, соціології, інших наук. Попри сформовані тренди, евтаназія в жодному своєму прояві, формі не може вважатись достатньою правовою підставою для позбавлення людини життя та відповідного припинення її права на життя. Пріоритетним напрямом розвитку повинна бути не легалізація евтаназії, а розвиток паліативної допомоги, котра має на меті усунення болю та всебічну підтримку пацієнтів, членів їхніх сімей, а також інших осіб.

No abstract

This study investigated and established the specific features of the legal capacity of minors, as well as cases of granting them full civil legal capacity. The purpose of this study was to cover certain features of the implementation and protection of subjective civil rights of minors within their legal capacity, their emancipation and to develop specific proposals for improving the private law regulation of these relations. The study analysed the provisions of the current Ukrainian legislation on the legal regulation of relations on determining the scope of civil legal capacity of minors, as well as the legislative experience of foreign countries, in particular, France, Germany, Great Britain, the United States, etc. The authors of this study concluded that Ukrainian legislation is heterogeneous in nature, as well as that there are different legislative approaches to determining the age of majority of an individual, and to the scope of powers granted to minors. The study examined the foreign experience of legislative provision of minors with the opportunity to dispose of their property in case of their death, as well as the approach of the Ukrainian legislator in terms of governing these legal relations. Based on the analysis of Article 1234 of the Civil Code of Ukraine (hereinafter referred to as “the CCU”), the authors identified specific features of the right to make a will in terms of determining its subjects and concluded on the absence of legislative prohibition of making a will by a minor who has acquired full civil legal capacity in accordance with the procedure established by law. The position of scientists on the need for statutory consolidation of the ability of minors to make a will was supported, but with certain reservations conditioned by the provisions of the current civil legislation; the authors developed specific proposals for amendments to the CCU. It was concluded that a minor receives the status of a fully capable person in two ways – by granting and acquiring. At the same time, the granting of full civil legal capacity is interpreted as the adoption of an appropriate decision by the competent authority (in this case, the guardianship and custodianship authority or the court) provided the availability of grounds stipulated by law. Therewith, the acquisition of full civil legal capacity in the context of Part 2, Article 34 of the CCU is perceived as the result of independent performance of a legal action by a minor (in this case, marriage), which is stipulated by law and entails legal consequences in the form of obtaining full civil legal capacity without additional authorisation from other persons or the state

The rapid spread of the Internet and communication technologies raises the issue of access to information, especially access to information via the Internet. The amount of information on the network is constantly increasing, and at the same time more and more efforts are being made to limit users' access to it to some extent. The more restrictions state bodies create in this area, the more efforts are made to circumvent or violate these prohibitions. Free access to information in a democratic society should be the rule, and restriction of this right – the exception. These restrictions should be clearly defined by law and applied only in cases where legitimate and vital interests, such as national security and privacy, need to be respected. The main purpose of this study is to consider the legal and socio-philosophical aspects of access to information. Restricting access to documents as media has been practiced since ancient times. The study highlights the existing inconsistencies and lags in the implementation of the principles of exercise of the right to information in Ukraine at the level of laws and subordinate legislation. The study classifies information according to the nature of restrictions (exercise) of constitutional rights and freedoms in the information sphere. It was discovered that the legislation of Ukraine does not systematise the list of confidential information in a single regulation in contrast to the Russian Federation and provides the main types of confidential personal information. It was found that restrictions on any freedoms and human rights, including in the information space, can be established with the help of various regulators, the dominant among which are the following levels of implementation: legal (legislative); moral self-consciousness of society; autonomy of the person. Features and spheres of action of regulators of restriction of freedoms and human rights are described. To restrict access to information, various methods are used to protect it from unauthorised receipt, which can be divided into two groups: formal and informal