Вищий державний навчальний заклад України «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна Мета роботи-оцінити ефективність застосування інгаляційних глюкокортикостероїдів за атопічного та неатопічного фенотипів бронхіальної астми в дітей, залежно від ацетиляторного статусу. Матеріал і методи. Проведено комплексне клінічно-імунологічне обстеження 119 дітей, хворих на бронхіальну астму. Усім дітям визначали генетичний маркер-характер ацетилювання за методом В. М. Пребстинг-В. І. Гаврилова у модифікації Тимофєєвої. Сформовано 4 клінічні групи: І група-36 дітей з атопічною бронхіальною астмою (АБА) та повільним типом ацетилювання (середній вік пацієнтів-13,4±0,6 року, частка хлопчиків-69,2±2,2%), ІІ група-30 хворих зі швидким ацетиляторним статусом та АБА (середній вік пацієнтів-12,3±0,5 року, частка хлопчиків-70,0±2,0%) ІІІ група-26 пацієнтиів з неатопічним варіантом захворювання та повільним ацетиляторним фенотипом (середній вік пацієнтів-12,6±0,6 року, частка хлопчиків-59,1±1,6%), ІV група-27 хворих на неатопічну бронхіальну астму (НБА) зі швидким характером ацетилювання (середній вік пацієнтів-12,5±0,6 року; (p>0,05), частка хлопчиків-65,2±2,0%; (p>0,05). За основними клінічними ознаками групи порівняння були зіставимі. Результати. Встановлено, що в пацієнтів зі швидким ацетиляторним статусом та атопічною бронхіальною астмою (АБА) застосування інгаляційних глюкокортикостероїдів (ІГКС) виявилося ефективнішим, ніж у хворих із повільним типом ацетилювання та дозволило вірогідно покращити клінічно-параклінічні показники контролю, про що свідчило збільшення відносного ризику умовно задовільного рівня контролю на 68,1%, абсолютного ризику контролю бронхіальної астми-на 58,0%, при мінімальній кількості хворих, яких необхідно пролікувати для досягнення хоча б одного позитивного результату-2,2. Водночас, у пацієнтів із неатопічним фенотипом бронхіальної астми за наявності повільного ацетиляторного статусу застосування інгаляційних глюкокортикостероїдів призводило до збільшення на 59,7% відносного ризику та на 47,0% абсолютного ризику втримання контролю над захворюванням. Висновок. Базисна протизапальна терапія бронхіальної астми з використанням інгаляційних глюкокортикостероїдів є більш ефективною у лікуванні дітей із атопічною формою захворювання та повільним ацетиляторним фенотипом за неатопічного його фенотипу.

Мета роботи-вивчити клінічно-анамнестичні особливості перебігу бронхіальної астми у дітей шкільного віку, які народилися з низькою відносно терміну гестації масою тіла. Матеріал і методи. Для досягнення мети роботи методом простої випадкової вибірки сформована когорта хворих на персистувальну бронхіальну астму дітей шкільного віку (61 пацієнт), які одержували стаціонарне лікування в Обласній дитячій клінічній лікарні м. Чернівці. Залежно від маси тіла пацієнтів при народженні сформовано дві клінічні групи спостереження. До першої клінічної групи (І) увійшли 35 дітей із низькою при народженні масою тіла (≤ 2500 г), а до другої (ІІ), контрольної групи спостереження,-26 хворих із масою при народженні > 2500 г. За основними клінічними характеристиками (вік, термін гестації, місце проживання) групи порівняння були зіставленими. Одержані результати дослідження аналізувалися за допомогою параметричних (,, Р", за критерієм Стьюдента), і непараметричних методів обчислення ("Рφ", методом кутового перетворення Фішера). Дослідження виконані з дотриманням правил етичних принципів проведення наукових медичних досліджень за участю людини, затверджених Гельсінською декларацією (1964-2013 рр.) та відповідними наказами МОЗ України. Результати. Аналіз отриманих даних показав, що в групі пацієнтів, які народилися з низькою масою тіла, відзначалося переважання питомої частки дівчаток (60% осіб у І клінічній групі спостереження та 34,6% осіб у ІІ групі порівняння (Р<0,05). При цьому, серед пацієнтів, що народилися з низькою масою тіла, переважали хворі з недостатньою актуальною масою тіла. Так, ІМТ<18,5 кг/м2, що асоціює з дефіцитом маси тіла, реєструвався у кожного другого (50%) пацієнта І клінічної групи та лише у третини (36,6%) представників ІІ групи порівняння (Pφ>0,05). У маловагових при народженні дітей вірогідно частіше (37,1% спостережень) відзначався дебют БА в дошкільному віці (у 3-6 років) відносно пацієнтів ІІ групи порівняння (3,8% випадків) (Pφ<0,03). Несприятливий вплив навколишнього середовища на розвиток БА в когорті обстежених дітей можна вважати виразнішим у пацієнтів із низькою масою тіла при народженні. Так, техногенне забруднення навколишнього середовища (мешкання біля автомобільних магістралей, промислових виробництв тощо) в осередку, де проживають хворі діти, виявлено у всіх представників І клінічної групи та лише в 66,6% осіб ІІ групи порівняння