Introduction. Current research studies demonstrate the changes of bone mineral density (BMD) in subjects with Parkinson’s disease (PD); however, data about bone quality and body composition (BC) indexes are insufficient. The aim of the study was to assess the parameters of BMD, ВС, and trabecular bone score (TBS) in PD males. Materials and Methods. We performed a cross-sectional case-control research design and examined 76 males aged 50–77 years old, who were divided into two groups: first group including men without PD n=38 and the second group including subjects with PD n=38. Disease duration was at least 5 years; all PD participants were at levodopa therapy. BMD of lumbar spine, femoral neck, total femur, radius, and total body and TBS Ll−L4 were measured using the DXA method. Whole-body DXA measures were also used for the study of total, lean, and fat masses, skeletal muscle index (SMI), appendicular lean mass index (ALMI), and fat mass index (FMI). Results. Our study showed an increased incidence of osteoporosis and significantly lower total body BMD (respectively, 1.20 ± 0.13 and 1.26 ± 0.10 g/cm2, p=0.05), but not lumbar spine and femoral neck BMDs, and higher TBS value in PD men comparing to the control group (respectively, 1.33 ± 0.12 and 1.22 ± 0.18 un., p=0.005). Also, we established significantly decreased lower extremities BMD indexes, but not upper extremities, spine, and trunk BMDs in PD males. The femoral neck, proximal femur, and lower extremities BMD indexes in PD men were reliably lower at the side of predominance of clinical symptoms. Parameters of appendicular lean mass and ALMI in PD males were reliably higher, but fat mass values and FMI were lower compared to the control group in the absence of significant differences in lean mass values and SMI in weight-matched control. Conclusion. Due to low BMD values, changes in BC are present in PD males, and appropriate screening and preventive strategies should be instigated to maintain bone health in PD subjects.

Osteoporosis and Parkinson’s disease (PD) are two important age-related diseases, which have an influence on pain, physical activity, disability, and mortality. The aim of this research was to study the parameters of bone mineral density (BMD), frequency, and 10-year probability of osteoporotic fractures (OFs) in females with Parkinson’s disease (PD). We have examined 113 postmenopausal women aged 50–74 years old which were divided into 2 groups (I, control group (CG), n = 53 and II, subjects with PD, n = 60). Bone mineral density of lumbar spine, femoral neck, distal radius, and total body were measured, and quantity and localization of vertebral deformities were performed by the vertebral fracture assessment (VFA). Ten-year probability of OFs was assessed by Ukrainian version of FRAX®. It was established that BMD of lumbar spine, femoral neck, distal radius, and total body in PD women was reliably lower compared to CG. The frequency of OFs in PD subjects was higher compared to CG (51.7 and 11.3%, respectively) with prevalence of vertebral fractures (VFs) in women with PD (52.6% among all fractures). 47.4% of the females had combined VFs: 74.2% of VFs were in thoracic part of the spine and 73.7% were wedge ones. Ten-year probability of major OFs and hip fracture were higher in PD women compared to CG with and without BMD measurements. Inclusion of PD in the FRAX calculation increased the requirement of antiosteoporotic treatment from 5 to 28% (without additional examination) and increased the need of additional BMD measurement from 50 to 68%. Anterior/posterior vertebral height ratios (Th8-Th11) measured by VFA in PD females without confirmed vertebral deformities were lower compared to indices of CG. In conclusion, women with PD have lower BMD indices, higher rate of osteoporosis, and risk of future low-energy fractures that should be taken into account in the assessment of their osteoporosis risk and clinical management.

No abstract

Резюме. Актуальність. Хвороба Паркінсона (ХП)-хронічне прогресуюче захворювання головного мозку, що проявляється поєднанням гіпокінезії з ригідністю, тремором спокою та постуральною нестабільністю, а також широким спектром немоторних проявів, супроводжується підвищеним ризиком остеопоротичних переломів. Мета дослідження-вивчення статевих особливостей мінеральної щільності кісткової тканини в пацієнтів із хворобою Паркінсона. Матеріали та методи. Були обстежені 89 пацієнтів із хворобою Паркінсона та 89 пацієнтів відповідного віку та статі без неврологічної патології. Жінки та чоловіки обох груп не відрізнялися за віком, зростом та масою тіла. Мінеральну щільність кісткової тканини (МЩКТ) визначали методом двофотонної рентгенівської абсорбціометрії. Результати. Остеопороз у пацієнтів із хворобою Паркінсона реєструвався вірогідно частіше в жінок, ніж у чоловіків (48 та 24,3 % відповідно), та вірогідно частіше, ніж в осіб контрольної групи. Зафіксовані вірогідно нижчі показники МЩКТ пацієнтів із ХП та осіб контрольної групи: у чоловіків-на рівні шийки стегнової кістки, дистального відділу кісток передпліччя та всього скелета, у жінок-на рівні поперекового відділу хребта, шийки та проксимального відділу стегнової кістки, дистального відділу кісток передпліччя та всього скелета. У жінок зареєстровані вірогідні негативні корелятивні зв'язки МЩКТ різних регіонів скелета та віку, у чоловіків зв'язок зареєстровано на рівні дистального відділу кісток передпліччя. У чоловіків та жінок зареєстровані позитивні корелятивні зв'язки між МЩКТ та індексом маси тіла (ІМТ). Висновки. Результати нашого дослідження свідчать, що хвороба Паркінсона спричиняє розвиток остеопорозу, але стан кісткової тканини в пацієнтів із хворобою Паркінсона має статеві особливості, зокрема, у жінок МЩКТ більшою мірою залежить від віку, а в чоловіків-від ІМТ.

Оценена эффективность экстракта гинкго билобы в комплексной патогенетической терапии болезни Паркинсона у 10 пациентов со стадией болезни 1,5–3,0 (согласно международной классификации Hoehn и Yahr, 1967) и средней длительностью заболевания 5,9 ± 1,1 года и в контрольной группе больных соответствующего возраста (n = 15), принимавших стандартную противопаркинсоническую терапию. Гинкго билоба назначался в дозе 40 мг 3 раза в день в течение 25 дней на фоне приема базисной противопаркинсонической терапии. В результате курсового лечения гинкго билобой наблюдалось улучшение двигательной активности, венозного оттока, когнитивных функций, снижение степени венозной дистонии, что дает основания рекомендовать курсовые приемы гинкго билобы на фоне базисной антипаркинсонической терапии с целью профилактики прогредиентности течения заболевания на всех стадиях его развития.