Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри анестезіоло-гії, інтенсивної терапії, трансфузіології та гематології Харківської медичної академії післядипломної осві-ти за темою «Оптимізація комбінованої анестезії при оперативних втручаннях» (номер державної реєстра-ції 0112U000982).Інгаляційні анестетики (ІА) є газами, що ви-користовуються для індукції та підтримання за-гальної анестезії, з характерним швидким почат-ком дії і швидким відновленням. ІА мають певні переваги при широкому колі клінічних ситуацій, таких як зниження кількості ішемічних уражень у пацієнтів з гострим інсультом або черепно-мозко-вою травмою [2, 3], захист нирок при ішемічно-реперфузійному ушкодженні травматичного по-ходження, зниженні рівня креатиніну плазми та клінічному прояві ниркового некрозу [4][5][6][7][8][9]. Деякі з ІА, такі як ізофлуран, десфлуран і сево флуран, продемонстрували кардіопротективний ефект шляхом зниження або запобігання ішемії міо-карда як в інтраопераційному, так і в післяопера-ційному періоді [10]. Водночас використання ІА пов'язано з депресією серцевої скоротливості та вазодилатацією, що можуть сприяти інтраопера-ційній гіпотензії, потенційно порушуючи баланс між постачанням міокарда киснем і потребою в ньому та реалізацією цього дисбалансу в ішемію міокарда [5]. Як результат, у деяких випадках клініцисти вважають доцільним обмежувати або уникати використання ІА у пацієнтів, які пере-несли аортокоронарне шунтування (АКШ). На-приклад, близько 40 % італійських центрів хірургії серця повідомили про використання ІА у менше ніж 25 % своїх пацієнтів з АКШ [11]. За даними © «Медицина невідкладних станів», 2017

Післяопераційний делірій є несприятливим післяопераційним ускладненням, що може розвинутися в пацієнтів будь-якого віку, від дітей до літніх людей. Розвиток делірію пов’язаний з подовженням терміну проведення механічної вентиляції легень, тривалістю перебування в палатах інтенсивної терапії та зниженням функціональної активності. Пацієнти з післяопераційним делірієм потребують залучення додаткової робочої сили й часу медичного персоналу. Поданий літературний огляд виявляє недостатню кількість досліджень щодо профілактичних заходів із запобігання розвитку делірію в післяопераційному періоді в пацієнтів похилого віку. Високоякісна періопераційна допомога для літніх пацієнтів є соціальною й фінансовою необхідністю. Літні пацієнти є одним з найбільш швидко зростаючих сегментів населення. Розвиток післяопераційного делірію призводить до збільшення перебування в стаціонарі й корелює зі смертністю та зниженням якості життя. Запобіжне виявлення осіб, схильних до розвитку делірію, створення центрів передового досвіду дозволяє оптимізувати хірургічне лікування таких пацієнтів і покращувати результати. У майбутньому передбачається проведення досліджень на довгостроковій основі й визначення результатів лікування поряд із аналізом летальних випадків та якості життя оперованих пацієнтів. Результати подібних досліджень мають допомагати клініцистам у визначенні показань до хірургічного лікування.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в Європі число пацієнтів похилого і старечого віку до 2030 р. становиме до 30 % від загальної чисельності населення, а до 2050 р. зросте в 2–3 рази. До факторів ризику післяопераційного делірію у хворих в хірургічній клініці відносять вік 65 років і більше, когнітивні дисфункції в анамнезі або деменцію, супутню тяжку соматичну патологію. Профілактичні заходи включають: забезпечення адекватної доставки кисню, корекцію водно-електролітного балансу, усунення больового синдрому, нормалізацію функцій шлунково-кишкового тракту і сечовиділення, усунення препаратів з антихолінергічними або допамінергічними властивостями. До нефармакологічних методів профілактики післяопераційного делірію зараховують забезпечення і підтримання орієнтації хворого у часі та просторі, що уявляється вкрай важливим і значущим. Підтримка мінімального рівня фізичної активності досягається шляхом виконання лікувальної гімнастики по 15 хвилин тричі на день під контролем медичного персоналу з лікувальної фізкультури. Важливим є забезпечення циклу «день/ніч» з вимиканням світла вночі та постійним освітленням удень, максимальне обмеження процедур і маніпуляцій у нічний час. Сучасні методи профілактики й лікування делірію мають обмежену доказову базу. Перспективним видається призначення в премедикацію 900 мг габапентину пацієнтам групи високого ризику щодо розвитку післяопераційного делірію. Авторами запропоновано звертати увагу на деякі параметри за правилом ABCDE. Основним напрямком профілактики післяопераційного делірію є спроби модифікації факторів ризику його розвитку. Необхідні подальші дослідження з метою розробки правильних і науково обґрунтованих методів профілактики та терапії післяопераційного делірію.

No abstract