The object of our study was phosphated remains of ichnofaunas from the basal horizon of the Kanivska suite (Eocene), which transgressively onlaps here the eroded top of the Burimska suite. The goal of the research was to reconstruct some sedimentation features of the final stages of the Late Cretaceous basin’s existence and during of the Early Eocene transgression on the Middle Dnieper area (Ukraine). The specimens of the basal horizon of the Kanivska suite (Р2kn) were sampled from the outcrops in the Melanchin Potik gulley and in a branch of the Glyadovy gulley. It is a complex of rough-medium grained gravel sandstones with shark teeth, fish bone fragments, detritus of Bivalvia and Brachiopoda. The nature of preservation and arrangement suggests that the fossils were relocated. The sample from the Glyadovy gulley is an agglomeration of phosphatized debris of various types of ichnofauna, cemented with a phosphate and sand substrate. The first type, in our opinion, is a fragment of a burrow nucleus of a crayfishlike decapod Thalassinoides Ehrenberg ichnogenus, as indicated by the surface , absence of a constructed wall and its size. The phosphorite features of the second type are cores of the burrows of the Ophiomorpha Lundgren genus with a characteristic ophiomorphic sculpture in the form of knobbles on the outer surface. The structures of the second type have certain differences in the distribution and nature of phosphate material. The described cores are interpreted as domichnia: dwelling places of fossil fauna. They were not known earlier within the Middle Dnieper area. The animals constructed a system of void ducts in the well ventilated middle ichnofossil layer with depth up to 60 cm (as can be inferred from the diameter of Thalassinoides). Although crayfish burrows can be present in any formation, it is generally thought that they are more specific for the littoral and shallow water environments. Based on the fauna composition and the phosphated debris preservation, we can assume the age of ichnofaunas is Late Cretaceous. An indirect indication of this can be the bones and teeth of Cretaceous vertebrates, found in the same basal layer, in particular, ichthyosaurus genus (Platypterygius sp.) and a phosphate concretion with ammonite remnants. Besides phosphatized ichnofauna debris, the basal level contains black odd-shaped nodules and microconcretions, composed of amorphous phosphate minerals. They contain a considerable amount of microscopic fossils of presumably phytoorganic nature and fragments of undeterrmined groups. From the fact that the phosphate material is not completely decrystallized, and that some microfossils have their initial composition, we infer that they belong to the Early Eocene.

Упродовж ранньої та пізньої епох крейдового періоду в басейнах і затоках тепловодних мілких епіконтинентальних морів розчленованого північного узбережжя Мезотетісу існував різноманітний комплекс великих плазунів-хижаків класу Reptilia підкласу Ichthyopterygia та ряду Ichthyosauria. Знайдені рештки іхтіозаврів представлені невеликою кількістю фрагментів викопних кістяків, розрізненими знахідками уламків черепів різного ступеня збереження, хребцями й зубами, які відомі в Гренландії, на південному заході Великої Британії, у межах Паризького басейну, у Північних Аппенінах (Італія), в Аннополі (Польща) та на Поволжі (Росія). Дослідження, які ми провели, дали змогу заповнити знахідками зубів і хребців іхтіозаврів (Канів, Малин, Наддністрянщина) район між Західною Європою та східною частиною Східноєвропейської платформи. У межах України викопні рештки останнього і наймолодшого з іхтіозаврів Platypterygius sp. та Platypterygius? sp. представлені фосфатизованими хребцями й зубами різного ступеня збереження. Викопні рештки іхтіозаврів були відібрані з глауконітово-кварцових пісків альбського й сеноманського ярусів (Канів, Надністрянщина) та з базальних відкладів осадового чохла (Малин). Наведено літолого-стратиграфічні характеристики місцезнаходжень зубів іхтіозаврів у крейдових відкладах України. Ключові слова: іхтіозаври, зуби, крейдова система, Україна. Вступ. Вимерлі мезозойські морські хижі іхтіозаври були живородними плазунами завдовжки 1-20 м, у середньому до 4 м. Спосіб життя та середовище проживання цих рептилій позначилися на їхній еволюції, у процесі якої тіло набуло подібної до риб і дельфінів форми. Іхтіозаври плавали швидко завдяки обтічному тілу, сильному хвосту й спинному плавцеві та мали дуже великі круглі очі з кістковим захистом навколо кожного ока. Розміри очей у різних видів іхтіозаврів були різними, інколи доволі великими, що свідчить про нічне полювання ящера. Шкіра ящерів не мала луски, ймовірно, вона була покрита слизом для зменшення тертя води об тіло під час руху на високих швидкостях. Є думка, що деякі види були добре пристосовані для пірнання на великі глибини, подібно до сучасних кашалотів. Носова частина рила іхтіозаврів була витягнута й усаджена численними зубами різної довжини та форми (рис. 1). Раніше вважалося, що іхтіозаври, як і всі рептилії, були холоднокровними. Однак Йохан Ліндгрен (Лундський ун-тет, Швеція, 2018) разом з іншими палеонтологами провів новий аналіз решток представника роду Stenopterygius (180 млн років, тоарський вік), знайденого раніше в шахтах Гольцмаден (Штутгарт). Ці рештки виявилися унікальними й зберегли невеликі фрагменти м'яких тканин, а внутрішні шари шкіри переходили в ізолювальний жировий прошарок характерного складу. Використовуючи сучасні технології (рентгенографію, мас-спектрометрію, імуногістологічний аналіз тощо), палеонтологи визначили склад та внутрішню структуру цього ізолювального жирового шару іхтіозавра (сучасним морським тваринам він слугує для накопичення запасів і надання більшої плавучості) аж до окремих шарів клітин. Були ідентифіковані ділян...

, гімназія № 178, пр. Повітрофлотський, 22, м. Київ, Україна ВИКОПНІ ЕЛАСМОБРАНХІЇ ТА СТРАТИГРАФІЯ КРЕЙДОВИХ ВІДКЛАДІВ КАНІВЩИНИ (Рекомендовано членом редакційної колегії д-ром геол. наук, доц. В.В. Огарем) Вивчено розрізи крейдових відкладів південної частини території Канівських дислокацій. Розрізи містять фауну елас-мобранхій, приурочену до малопотужних прошарків кварц-глауконітових гравелітистих пісків. Видовий склад цієї фауни відповідає альб-сеноману (тафоценоз Холодного яру) і сеноману (два костеносні гравелітисті прошарки яру Меланчин по-тік). Крім зубів акул, костеносні прошарки містять також рештки, явно перевідкладені з підстилаючих відкладів. Імовір-ність і масштаби перевідкладення решток еласмобранхій зменшуються в ряду "Холодний яр" -"Меланчин потік, нижній шар" -"Меланчин потік, верхній шар". Цьому відповідають і отримані на основі комплексу видів можливі стратиграфічні інтервали: ширший (альб і сеноман) для Холодного яру, вужчий (сеноман) для нижнього і верхнього горизонтів гравелітис-тих пісків Меланчиного потоку.Формування цих гравелітистих прошарків було результатом трансгресивно-регресивних подій. Море, що наступало, розмивало відклади з флорою і фауною, які існували раніше. При цьому перевідкладені рештки сортувалися і зазнавали об-катування в результаті встановлення типового для літоралі хвильового гідродинамічного режиму. Змішаний тафоценоз, що формувався таким чином, доповнювався фауною, що існувала в трансгресуючому морському басейні (тафоценоз ниж-нього гравелітистого горизонту Меланчиного потоку і тафоценоз Холодного яру). Іноді розмив міг бути настільки поту-жним, що суміщувалися тафоценози двох трансгресивно-регресивних циклів (ситуація, імовірна для тафоценозу Холодно-го яру). Самі ці трансгресивні події в деяких випадках виглядають достатньо швидкими (літоральні і субліторальні відкла-ди, багаті викопними рештками, різко змінюються більш глибоководними, практично палеонтологічно німими), так що наступний регрессивно-трансгресивний цикл вже приводить до формування гравелітистого прошарку з незмішаним, хро-нологічно однорідним тафоценозом (Меланчин потік, верхній костеносний шар). Загалом сеноманський палеорельєф був, очевидно, більш вирівняним, ніж рельєф альбського часу. В альбі існували острови з багатою мезофітною рослинністю і значною різноманітністю фізико-географічних умов, тоді як сплощені низькі береги сеноманських островів не сприяли розвитку деревної рослинності.Ключові слова: еласмобранхії, альб, сеноман, Канівські дислокації.Постановка проблеми. Геологічна будова території Канівських дислокацій привертає до себе увагу в бага-тьох аспектах: як предмет дискусії про чинники виник-нення дислокацій [1], як проблемний терен для геологіч-ного картування [5], як геологічна пам'ятка і перспектив-ний об'єкт геологічного туризму [3,6], як унікальне місце-знаходження викопних решток середньоюрської [6], ран-ньокрейдової [2,7, 8,9] і палеогенової [3] фауни і флори. Нарешті, тут проходить частина першої навчальної гео-логічної практики студентів ННI "Інститут геології".Наявність надій...

З метою реконструкції седиментологічних та діагенетичних особливостей формування відкладів пізньоальбського-ранньосеноманського віку в районі Канівських дислокацій було вивчено та описано розрізи бурімської світи, що складає вер-хню частину розрізу та відслонюється в багатьох ярах. За реперними горизонтами окремих розрізів було скорельовано відклади світи, досліджено мікролітологічні характеристики порід та зроблено спробу встановити генезис усіх її складо-вих. Світа має піщаний склад з поодинокими дрібногравійними прошарками та характерними діагенетичними стяжіннями. Ці стяжіння -міцні пісковики різного ступеня скременіння, халцедоноліти, а також суттєво карбонатні утворення -чітко виражених шарів у розрізі, як правило, не утворюють. У результаті було помічено, що спостерігається чітка вертикальна ритмічна послідовність у розташуванні кременистих, карбонатних і гравелітистих утворень. Ця послідовність зберіга-ється на значні відстані.Кременисті стяжіння -різноманітного розміру (5-30 см), неправильної форми, різного ступеня цементації, часто ма-ють зональну будову, що пов'язано з різним ступенем розкристалізації кременистої речовини. Вони хаотично розподілені в товщі, іноді утворюють горизонтальні скупчення, зрідка у вигляді прошарків. Карбонатні утворення залягають перерив-частим шаром, мають більші розміри (20-80 см), округлу (валуноподібну) форму. При мікропетрографічному дослідженні було встановлено зональну будову, з поступовим переходом від пісковиків з базальним карбонатним цементом до чистих зернистих карбонатних порід всередині стяжінь. Цікавим фактом є виявлення фрагментів скременілої деревини, яка про-низує стяжіння та оточуючі слабозцементовані пісковики.Проведені дослідження однозначно свідчать про діагенетичний характер утворення як вапнистих валунів, так і стя-жінь кремнеземистих пісковиків. Було встановлено, що ритмічна, повторювана по розрізах послідовність кременистих, карбонатизованих і гравійних горизонтів фаціально обумовлена, а вони закономірно відрізняються за характером діагене-тичних перетворень. У подальших дослідженнях доцільно простежити ритмічну будову бурімської світи у відслоненнях інших ярів та визначити синхронні фаціальні відміни.Ключові слова: бурімська світа, кременисті стяжіння, карбонатні утворення, діагенез.Вступ та аналіз попередніх досліджень і публікацій. У будові осадової товщі Канівських дисло-кацій особливе значення мають крейдові відклади, що розкриті ерозійними процесами, виходять на денну поверхню в багатьох ярах і часто складають верхню частину розрізу. Вік крейдових порід -пізньоальбсько-ранньосеноманський, визначений за макропалеонто-логічними рештками [3,14]; самі породи відносять до бурімської світи [1,13, 18]. У літературі літологічний опис товщі звичайно наводять у загальному вигляді, часто обмежуючись назвою переважаючих порід [3,14,18].Бурімську світу було виділено 1987 р. [13,17]. Стра-тотип розкрито свердловиною в околиці с. Бурімка (Чо-рнобайський р-н, Полтавська обл.). Відклади поширені на всій території Дніпрово-Донецької западини (ДДЗ) та локально зу...

No abstract