Сучасна політична та економічна ситуація в Україні обумовлює те, що явища еміграції та рееміграції входять до числа найактуальніших державних та суспільних проблемних питань. Згідно з даними Міжнародної організації з міграції, станом на 2011 рік кількість українських емігрантів складала близько 6,5 млн осіб (14,4 % постійного населення). Мета дослідження – вивчення синдромологічних особливостей депресивних розладів у емігрантів та реемігрантів. Матеріал і методи. Клінічно обстежено 98 емігрантів, 95 реемігрантів та 98 не емігрантів, хворих на депресивні розлади психогенного, ендогенного та органічного характеру. Результати. Виявлена більша ураженість реемігрантів типовими афективними синдромами – вітальної та апатичної депресії, а емігрантів – атиповими афективними синдромами, зокрема, тривожно-депресивними та ажитації, що можна пояснити впливом об’єктивних соціально-психологічних факторів, а також інтрапсихічною трансформацією актуальних стресогенних подразників, пов’язаних з еміграцією та рееміграцією. Висновки. 1. Фактор еміграції та рееміграції впливає на психоемоційну сферу емігрантів та реемігрантів, хворих на депресивні розлади різного ґенезу, про що свідчать особливості виявленої нами в процесі дослідження психопатологічної симптоматики. 2. Пацієнти з психогенними депресивними розладами найбільше піддаються впливу фактора еміграції, порівняно з пацієнтами із ендогенними та органічними депресіями. 3. Контингент емігрантів та реемігрантів відрізняється значуще більш вираженими ознаками соматизації, обсесивно-компульсивних розладів і тривожності, дещо вищими компонентами ворожості та фобічної тривожності. 4. Найбільш вираженими показниками, що характеризують депресивні та астенічні тенденції у реемігрантів, були ознаки депресії та міжособистісної сенситивності, а також індекс виразності дистресу. На наш погляд, причинами цих відмінностей є вплив об’єктивного фактора фрустрації у групі реемігрантів та тривожних побоювань щодо можливості продов­ження роботи за кордоном у зв'язку із психічним захворюванням – у емігрантів.

Мета: вивчити можливості адаптаційних ресурсів емігрантів та реемігрантів відповідно до їх особистісних особливостей. Матеріали і методи. Використано клініко-психопатологічний, психометричний (шкала депресії M. Hamilton (HDRS), шкала тривоги M. Hamilton (HARS), шкала оцінки суїцидального ризику Г. В. Старшенбаума) та психодіагностичний методи.  Результати. Вивчення структури депресивного синдрому різного етіологічного спрямування (ендогенного, екзогенного та органічного) у емігрантів та реемігрантів, а також особливостей афективних розладів, що виника­ють за умов міграції, є не лише ключовим завданням сьогодення, а й спробою вирішення соціальних проблем. Реалізація цих завдань допоможе знайти диференційований підхід до лікування та відшукати раціональні шляхи надання допомоги. Отримані дані доповнюють наявну інформацію про зміну психологічного стану мігрантів: встановлено особливості симптомів депресивного спектра, закономірності їх виникнення, ступінь вираження та можливості суїцидальної активності залежно від походження розладів. Зʼясовано, що обʼєктивні соціально-психологічні умови створюють підґрунтя для виникнення закономірних порушень, що разом з індивідуальними рисами особистості призводять до розвитку невротичних варіантів дезадаптації та декомпенсації особистості у бік посилення гальмівних реакцій. Висновки. На підставі комплексного дослідження встановлено закономірності афективних розладів, що можуть слугувати основою для розробки та апробації нових підходів лікування та методів реабілітації осіб, які зазнали міграції.