No abstract

За даними Центру контролю захворювань та профілактики (The Centers for Disease Control and Prevention (СDC, США)), що останній раз глобаль-но підсумовували в 2010 році, в одній із найрозви-нутіших країн протягом року нараховується близько 2,5 млн візитів, ургентних госпіталізацій і конста-тувань смерті з приводу черепно-мозкової трав-ми (ЧМТ). Щорічна летальність від тяжкої ЧМТ (ТЧМТ) сягає 50 000 випадків. Щорічно 475 000 по-страждалих -це новонароджені, діти та підлітки. Для 80 000-90 000 постраждалих момент отримання ТЧМТ є початком тривалої втрати працездатнос-ті. Чоловіки страждають від ЧМТ удвічі частіше за жінок. Найнебезпечнішими групами ризику є діти віком 0-4 роки та тінейджери віком 15-19 років. Особи віком від 75 років і старші мають найвищий відсоток госпіталізацій і найвищу летальність. Се-ред осіб віком від 65 років і старших, летальність від ТЧМТ є найвищою і сягає 45 %. Причому про-тягом останніх 10 років простежується дуже повіль-не, проте впевнене зростання летальності. Щорічні витрати системи охорони здоров'я США на надання допомоги постраждалим із ЧМТ сягають 76,5 млрд доларів [1][2].За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), щорічно у світі ЧМТ отримують близько 10 млн осіб, причому 250 000-300 000 ви-падків закінчуються летально. Отже, глобальна ле-тальність при ЧМТ наближується до 3 %, проте при 616.831-001-08-036.11-(075.8) DOI: 10.22141/2224616.831-001-08-036.11-(075.8) DOI: 10.22141/ -0586.4.83.2017 Скоропліт С.М.

В настоящее время в научных исследованиях прослеживается тенденция значительного роста ин-тереса к изучению и коррекции микроциркулятор-ных процессов при различных патологических со-стояниях, особенно в условиях шока. Расстройства микроциркуляции называют одной из основных причин формирования цитопатической (биоэнерге-тической) гипоксии. Тяжесть микроциркуляторных расстройств тесно коррелирует с тяжестью шока и мультиорганной дисфункцией. Своевременная жидкостная ресусцитация при септическом и гипо-волемических видах шока способствует профилак-тике прогрессирования микроциркуляторных на-рушений, развития митохондриальной дисфункции и полиорганной недостаточности [1][2][3]. Одной из новых методик оценки состояния объемного капил-лярного кровотока является фотоплетизмометри-ческое определение перфузионного индекса (ПИ) при проведении пульсоксиметрии. Показано, что величина ПИ значительно снижается и отличается от нормы (4-5 %) на фоне нешокогенной кровопо-тери и гиповолемического шока, быстро меняется в процессе агрессивной жидкостной ресусцитации, применения инотропной поддержки, препаратов для обезболивания, имеет тесную связь с оценкой тяжести состояния пациентов по шкалам, наиболее часто использующимся в современных клиниках [4,5]. Мы решили расширить исследования состояния объемного периферического капиллярного крово-

Актуальність. Різноманітні критичні стани організму часто асоційовані з розвитком гіпоксії, у результаті чого активуються механізми гліколізу, під впливом звільнення стресових гормонів розвивається гіперглікемія. Показано, що в умовах анаеробного гліколізу на тлі гіперглікемії в клітинах продукуються токсичні речовини, що викликають гліколізування протеїнів та нуклеїнових кислот. Разом із порушенням функції клітинних білків виникає мітохондріальна дисфункція, що призводить до енергетичного дефіциту та порушення функціонування органів. Мета дослідження: виявити провідні механізми дикарбонільного стресу, їх значення для формування критичних станів організму та визначити найбільш перспективні способи корекції для фахівців у галузі інтенсивної терапії. Матеріали та методи. Детальне вивчення результатів сучасних наукових досліджень процесів вуглеводного обміну при патологічних станах на підставі інформації, поданої в Інтернеті. Результати. Провідна роль у пошкодженні клітинних структур організму при дикарбонільному стресі належить гліоксалю та метилгліоксалю. Ці хімічні сполуки утворюються як побічні продукти анаеробного гліколізу. Збільшенню їх синтезу сприяють активація анаеробного гліколізу та гіперглікемія. Дикарбонільні сполуки вступають у хімічні реакції з амінними групами протеїнів, нуклеїнових кислот та інших біологічно активних сполук, порушуючи їх функціонування. Природна детоксикація здійснюється гліоксалазною системою за участю відновленого глутатіону, що є основним компонентом антиоксидантної системи. Прогресування окислювального стресу та поява антиоксидантного дефіциту зумовлюють збільшення тяжкості пошкоджень, що викликає підвищене утворення гліоксалю та метилгліоксалю. Профілактика дикарбонільного стресу здійснюється за допомогою збільшення потужності антиоксидантної системи, насамперед за рахунок зростання утворення відновленого глутатіону. Для нейтралізації токсичних дикарбонільних метаболітів можуть бути використані препарати, що виконують функцію «пасток». Перспективне застосування терапії, що спрямована на усунення мітохондріальної дисфункції. Висновки. Нова проблема пошкодження організму в умовах дикарбонільного стресу диктує необхідність аналізу та переоцінки численної кількості заходів інтенсивної терапії. Докладне вивчення особливостей вуглеводного обміну при різних критичних станах, включаючи визначення концентрації гліоксалю та метилгліоксалю, моніторинг рівня глікемії та кліренсу лактату в поєднанні з поверненням до оцінювання стану компенсації функції прооксидантної/антиоксидантної системи організму, є одним із перспективних напрямів наукових досліджень у клініці, що має розпочатися. Фахівці з інтенсивної терапії щоденно стикаються із ситуаціями, коли дикарбонільний стрес може виступати як один із дійсних механізмів формування органної та мультиорганної дисфункції й визначає розвиток декомпенсації життєво важливих функцій. Навчитися протистояти йому є актуальною найближчою задачею.

Значно поширені дослідження мозкового крово-обігу за допомогою імпедансної реоплетизмографії в певний час були призупинені. Причиною такої події стала поява публікацій про те, що реоенцефалогра-фія (РЕГ) відображає не стільки стан церебрального кровотоку, скільки кровообіг у тканинах скальпу та кістках черепа. Внаслідок цього значно скоротилася кількість наукових публікацій, присвячених спосте-реженню за мозковим кровоплином у неврології, нейрохірургії й інтенсивній терапії [1,2]. Основна частка РЕГ-досліджень тривала в умовах кабінетів функціональної діагностики районних поліклініч-них закладів, де неможливе накопичення досвіду роботи з пацієнтами, які перебувають у невідклад-них станах передусім внаслідок тяжких розладнань церебрального кровообігу, що поєднуються із сут-тєвою депресією функції свідомості. Проте більш обізнані в діагностичних можливостях РЕГ фахівці продовжували свою роботу. Парадоксально, що лі-дерами в галузі імпедансних досліджень стану го-ловного мозку за останні 10 років є саме спеціалісти з тих країн, де РЕГ-дослідження були призупинені в першу чергу. На сьогодні численну кількість спроб використати результати РЕГ із метою неінвазивної оцінки величини внутрішньочерепного тиску здій-снюють фахівці США, Ізраїлю та країн Західної Єв-ропи. Провідні фахівці в галузі РЕГ (Michael Bodo) намагаються застосувати реоенцефалографічний моніторинг при наданні спеціалізованої медичної допомоги постраждалим у військових конфліктах, він впроваджується для спостереження за станом астронавтів у програмі NASA. Розробляються та ви-пробовуються безконтактні імпедансні девайси для негайної діагностики походження розладів функції головного мозку [4][5][6].З останніх досліджень, що присвячені вирішен-ню питання про те, наскільки РЕГ показує стан мозкового кровотоку і наскільки відбиває крово-обіг у скальпі, привертає робота Хуана Переса (Juan Perez). Дослідження Переса виконано на волонте-рах. РЕГ реєстрували при накладанні на голову під- 616-001.3/36:616.714.15+616-005.4:616.8-009.831+616-073.173 DOI: 10.22141/2224616-001.3/36:616.714.15+616-005.4:616.8-009.831+616-073.173 DOI: 10.22141/ -0586.1.88.2018 Білецький О.В., Курсов С.В.