В 1988 году Okamoto с соавт. впервые сравнили полную нуклеотидную последовательность 18 штаммов вируса гепатита В (HBV) и обнаружили несоответствие, которое позволило отнести исследуемые вирусы к одному из 4 кластеров, названных впоследствии генотипами А, В, С и D [1]. В последующем были открыты еще 6 генотипов HBV (обозначаются буквами от А до J). Генотипы отличаются длиной генома, размером открытого для чтения региона и трансляцией белка, а также развивающимися под влиянием терапии мутациями [2,3]. Некоторые генотипы подразделяются на

Інфекція, спричинена вірусом гепатиту В (HBV), як і раніше, залишається глобальною проблемою охорони здоров’я і характеризується високим рівнем захворюваності та смертності. У процесі реплікації вірусу накопичуються численні мутації, які протягом філогенезу призводять до появи генотипів і субгенотипів HBV. На сьогодні налічується 10 різних генотипів HBV (A-J). Вони мають різне географічне поширення з досить вираженим переважанням тих чи інших генотипів залежно від регіону. В Україні, як і в інших європейських країнах, відзначається переважання генотипів A і D. Велика кількість досліджень вказує на те, що генотип HBV впливає на природний перебіг захворювання, схильність до хронізації, ймовірність сероконверсії HBeAg і відповідь на терапію пегільованим інтерфероном альфа. У даному літературному огляді узагальнені результати наукових досліджень, присвячених вивченню впливу генотипів HBV на природний перебіг захворювання. Наводяться дані про географічне поширення генотипів HBV в Україні та світі, аргументується важливість визначення генотипів HBV з точки зору їх впливу на перебіг та наслідки HBV-інфекції.