«Nous allons sans doute humilier ici l'orgueil de l'homme, en le rabaissant au rang de toutes les autres productions de la nature, mais le philosophe ne caresse point les petites vanités humaines; toujours ardent à poursuivre la vérité, il la démêle sous les sots préjugés de l'amour-propre, l'atteint, la développe et la montre hardiment à la terre étonnée» [Sade 2010: 151]. За фасадом історичної будівлі філософії, прикрашеним концептуальними творіннями знаних майстрів думки, систематиків і критиків, ортодоксів і ревізіоністів, іноді зустрічаються, скажімо так, досить делікатні фігури, яких навряд чи згадають у першому або навіть десятому десяткові тих імен, що їх мають неодмінно знати філософські неофіти. Саме до таких контроверсійних фігур належить Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад, маркіз, якому зазвичай додають епітет «божественний». За його життя годі було й фантазувати про настання часів, коли він вийде з тіні маргіналій, естетичних чи етичних, і, зрештою, «шкільна філософія» залучатиме його твори до курсів, що їх мають засвоювати випускники філософських факультетів. Проте не можна сказати, що Садце забуте, й поготіввикреслене з історії (філософії) ім'я. Про нього ніколи не забували: і тому, що цензори (насамперед релігійні) постійно нагадували, що всі твори цього «чудовиська» заборонено, і тому, що цей заборонений плід (не)людської фантазії привертав постійну увагу прихильників і/або критиків. Однак лише після відкриття Сада сюрреалістами настав час інтелектуалам (літературним критикам і філософам) спробувати збагнути стилістичні й змістовні особливості його найодіозніших текстів. Здається, і самому Садові було би приємно, що тут йдеться не про етичну реабілітацію його поглядів. Йому вдалося так написати свої книжки, що навіть визнаючи їхню пародійність, навряд чи хтось наважився би знайти в них щось на кшталт богошукання чи соціальної справедливості. Бо, як відзначив ще П'єр Клосовскі, якому належить чи не найперша інтерпретація Сада-філософа, саме в атеїзмі та антисоціальній спрямованості полягає сенс садівської експериментальної думки [Klossowski 1991].

The article conceptualizes the ontological separation in the situation of "contagious resonance", which is set in particular by the pandemic. There is a shift in the mass consciousness of the terrifying images that form a kind of "dark matter" of the materialist view of the modern capitalist world and embody in a certain cultural and historical perspective of the paradigm of life, power. Reveals four macro-images characteristic of the coordinate system of the modern world: demon, zombie, vampire and werewolf. They reveal as a kind of substance of this world the separation-partition that allows the following processes: alienation, appropriation, consumption, absorption, exploitation, rotation, assimilation, satisfaction, exchange, information, knowledge, transformation, desolation, infection, vaccination. This is a paradoxical state of mass consciousness caused by a pandemic, when the penetration of "infinitesimally" leads to extraordinary social processes of separation, distancing, alienation, which is represented by horrible macro images, diagrams of which are presented in the article. The main principle of the study is the principle of complementarity, which allows you to build such diagrams, exposing the complementarity, intertwining and compatibility of images of zombies, demons, vampires and werewolves in nonlinear perspective. The diagrammatic approach, therefore, allows you to highlight the eerie, incredible as everyday. Zombies and vampires are presented as paradigmatic for (post)modern culture, characterized by a special boundary state between death and immortality. The demon and the werewolf return the fears inherent in the pre-capitalist, archaic image of the world, when man was placed between the divine and animal dimensions. It is noted that the zombie figure embodies the grassroots phenomena of today: dead labor, industrial exploitation, consumerism, mass infection, advertising, information. A vampire marks a class gap and is the epitome of choice and the privilege it confers. The demon and the werewolf represent the fears present in the conservative and ecological consciousness. The article identifies four transversals that dissect the multiplicity of processes characteristic of modern society: zombies / infection, which characterizes the processes of transmission of everything from information to virus, vampire / vaccination as access to a set of privileges, demon / desolation, as separation of mental and physical , werewolves / transformations as interpenetration of different types of life.

The article is devoted to the understanding of the war waged by russia against Ukraine in the context of enlightenment projections of post(non/pre)modern. The article reveals a nihilistic orientation towards (self)destruction of the simu­lacrum of the russian empire, which was formed in the situation of post(non/pre) modernity, which created a certain fork between the (post)modern perspective and the retrospective fall into premodern barbarism. From this point of view, the war against Ukraine unleashed by the putin regime is seen as a clash between the (post)modern perspective chosen by Ukraine and the retrospective of the barbar­ic (post)non-/pre-modern imperialism that russia has chosen. It is emphasized that (post(under))modern trajectories of development, and in particular war, re­veal certain failures of the modern/enlightenment project, which took place in the compatibility of three mediations: monetary/market, discursive/communicative, sexual/erotic. russian authorities and propaganda demonstrate the pre-modern rejection of these mediations, deny the referentiality of language and communica­tive discourse, devalue market freedom and sexual freedoms, and destroy any dis­tinction. Thus, the destructive barbarism that manifests itself in russian aggres­sion is the embodiment of the retrospective nature of the impulse non/pre, whose negative logic tends to Nothing. Thus, it is a post(non/pre)modern incarnation of archaism in (schizo)fascism, characterized by internal divisions and the practice of external division, fueled by the movement of return / repetition. It is noted that the choice of civilization requires not only resistance to any manifestations of (non/pre)modern barbarism, but also requires the actualization of neomod­ern. Focused mainly on high-quality consumption and spectacles Western civili­zation should recognize the need to defend itself with the help of an army/force against the threat of its destruction by barbarians and assert itself not through the constant narrowing of its own borders, but through their radical opening, not through the constant postponement of decisions, but through immediate accep­tance of the challenge to its being.

This article presents the problem of subject transformation: from a rational subject (cogito subject) to a desiring subject (libido subject). The problem of a subject limits and the possibility of transcendence thereof, is analyzed in term of a contraposition of the rational and the corporeal, of desire and pleasure. The presented problem is solved through the advancement from percept to concept in cinema (the fly of David Cronenberg) and literature (the neohuman of Michel Houellebecq). The subject formation is directly tied to the Enlightenment – created radical rupture between the sensual and the rational, the human and the animal, the cultural and the natural, the barbarian and the civilized. The transformation of subject is presented in the context of capitalism’s progress from biopolitics to cyberpolitics. It is argued that the desiring subject takes form in the stream of endless change, of becoming different, of modification. The cogito subject reaches its limits in violent sensuality, being insensitive to the Other, while the libido subject dissolves in the impersonal domain of capital.

У червні 2020 року світова інтелектуальна еліта святкує ювілей з дня народження, можливо, найконтраверсійнішої особистості в історії філософії і літератури, просвітницької думки й модерної уяви -Донасьєна Альфонса Франсуа де Сада (1740-1814). Звісно, навряд чи ми побачимо пишні святкування з промовами офіційних державних осіб, хай яким класиком уже не вважається Сад. Проте його постать не буде обійдена увагою в академічному середовищі публікою, ані в «жовтих» медіа. Книга австралійського філософа з університету Квінсленда, фахівця з історії французької, зокрема просвітницької, філософії Генрі Мартина Лойда «Філософська система Сада в її просвітницькому контексті» поповнює вже доволі потужну традицію тлумачень Сада оригінальною (ре)презентацією його філософії саме в контексті Просвітництва. Звісно, це далеко не перша академічна спроба визначити місце Сада у філософії Просвітництва (і в тому, що називають «діалектикою Просвітництва») й окреслити дивовижну актуальність Садових філософських чи світоглядних прозрінь 1 .Щоправда, Лойд відзначає переважно легковажний статус Сада в англомовній філософській традиції, що пов'язано й із рівнем перекладів, і, певною мірою, із упередженим ставленням до французької філософії. Це доволі цікаво й навіть симптоматично для нас також, бо в українському контексті Садце загалом маргіналія, якій майже не приділяють уваги, чи то соромлячись, чи то побоюючись. Нагадаю, що досі існує лише один, нехай і добрий, переклад чи не найрозважливішої книги Сада -«Філософії в будуарі»,зроблений Андрієм Рєпою [Сад 2016]. Тож українському читачеві, мабуть, ще складніше усвідомити ту «серйозність» (р. х) 2 , із якою ставляться до Сада французькі інтелектуали 3 . Підхід самого Лойда до читання Сада поєднує дві традиції: «задоволення від тексту», тобто афективну реакцію, і нейтральне науково-історичне читання в широкому © О. Перепелиця, 2020 1 Можна назвати кілька публікацій, виданих останніми роками, авторів деяких із них згадує і Лойд: Еріка Марті [Marty 2011], Мішеля Онфре [Onfray 2014], Натанії Меекер [Meeker 2014]. 2 Посилання на рецензовану книгу тут і надалі містять номер відповідної сторінки в круглих дужках, якому передує скорочення р. Ім'я автора і рік не наводяться. 3 Хоча я би додав ще розлогу передмову Наталії Загурської до російськомовного перекладу листування Сада [Загурская 2004] і свої дві публікації в Sententiae [Перепелиця 2016a; 2016b].