The aim of the article is to discuss the specifics of a multimodal pun functioning in the English source text of popular science discourse and its translation into Ukrainian. Multimodal pun is considered as a combination of two inhomogeneous elements -verbal and visual, -that is a variety of intersemiotic game/play intended for producing a humorous effect. While the leading role in a multimodal pun belongs to its verbal component, the visual one performs either a creative or an amplifying function. As a result of a case study, four strategies of reproducing multimodal pun in interlinguistic translation are outlined.

No abstract

No abstract

Статтю присвячено формулюванню низки положень, які сукупно претендують на статус методологічної моделі дослідження перекладу як гри. Актуальність цієї теми зумовлена прагненням розширити діапазон традиційних підходів до висвітлення особливостей іншомовного відтворення мовної гри і потенційно всіх інших форм і засобів мовного увиразнення дискурсу. Мовна гра розуміється як дихотомічний феномен: лінгвокреативна діяльність, скерована на увиразнення дискурсу за рахунок неконвенційного поєднання/використання одиниць/елементів різної мовної ієрархії, та результат цієї діяльності у вигляді різноманітних мовно-мовленнєвих утворень: від слова до тексту. Подібно до гри дихотомічний статус має й переклад, який у своєму процесуальному вимірі втілюється у послідовності перекладацьких рішень, що нагадують ходи у грі. Поведінка перекладача в такій грі керується принципом мінімакс: він припиняє пошук рішення (здійснюваного на основі евристики проб та помилок) тоді, коли вважає отриманий результат адекватним (оптимальним, але не обов’язково ідеальним). У термінах семіотики Пірса гра в переклад уподібнюється до семіозису, тобто безперервної креативної інтерпретації та конструювання різнорівневих знакових утворювань. У своєму результативному вимірі переклад як гра призводить до створення цільового тексту, кожен елемент якого розташований у заздалегідь визначеному місці, аби відповідати зразку (вихідному тексту). Ігровий характер перекладу визначається наявністю стратегій і правил. Стратегія перекладу скерована на перемогу або виграш, під якими ми розуміємо достатній рівень відповідності між вихідним та цільовим текстами на релевантних рівнях зіставлення. Правила гри-перекладу мають об’єктивно-суб’єктивний характер. Об’єктивний характер мають мовні закономірності, що регулюють перехід від тексту оригіналу до тексту перекладу, тоді як суб’єктивними вважаються правила ситуативного, особистісного, культурного тощо характеру. На когнітивно-психологічному рівні діяльність перекладача визначається водночас прагненням задоволення та відчуттям фрустрації.

The article focuses on experimental researching the strategies, methods and means of reproducing nominative language game in popular scientific discourse. We proceed from the understanding of language games by Ludwig Wittgenstein and Johan Huizinga according to which its varieties include both acts of nomination and translation. The research is based on the neological quasi-terms whose main function is not to give names to objects but to induce expressive coloring (terminological connotation) in the context. With the help of algorithmic modeling, we formulated potential strategies for ascribing meanings to English quasi-terms and reproducing them in Ukrainian, and afterwards we designed and conducted the retrospective experiment aimed at verifying the above strategies. The experiment involved 34 semi-professional subjects who translated text fragments and submitted their reports concerning the reproduction of the control units (quasi-terms). The analysis of the experiment not only confirmed the validity of the modeled strategies but also allowed to describe the translators’ decisions in terms of the game theory. In particular, by attempting to coin the equivalent for a non-equivalent quasi-term following the source model and word-formation elements, the translator accepts the author’s rules; while by employing his/her own model and/or word-formation elements the translator offers his/her own set of rules. In either case, the reproduction of a quasi-term in its lexicalized form can be seen as the translator’s victory, while omitting it in the target text is a clear sign of defeat. Descriptive translation takes a somewhat intermediate position: on the one hand, it allows to convey the meaning of the source unit, but on the other hand, it leads to the loss of the source unit’s lexicalized form and concomitant terminological connotation.